Краєзнавство

Нарис – опис села Вишеньки
Дані про автора:
   
 Вчитель Савич Ганна Іванівна , КЗ «Черешенська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів».





































Анкета:
I.            Село Вишеньки;
II.            Україна, Коропський район , Чернігівська область. Село розташоване на правому березі річки Десна. Відстань до райцентру становить близько 13 км і проходить автошляхом Т 2516,відстань до обласного центру 147 км.;
III.            Існуючий.























Вступ:
Не кожне село нашого поліського краю має таку цікаву, насичену  важливими подіями історію. А скільки відомих історичних постатей бували в Вишеньках, а деякі і проживали.
Історію села Вишеньки з найдавніших часів до кінця ХІХст. писали три краєзнавці, що проживали в селі в ХІХ-на початку ХХст. Перший з них-Павло Васильович Гоголєв, другий-священник Василь Липський, третій- регент церкви Іван Филимонович Рекуха. Ці краєзнавці залишили нам матеріали, які співпадають в описі історичних подій, але разом з тим багато в чому доповнюють один одного. В передмові до історії села Вишеньок Василь Липський пише: «із знаменитих старожилів в селі проживає П.В.Гоголєв-розумний , досвідчений старик, якому зараз 68 років ( в1875р.). З 1810р. він був наближеною особою і секретарем графа Сергія Петровича Румянцева. Йому відомо багато чого з того,що було написано з часів минулого ХУІІІст. Він розбирав рукописи фельдмаршала П.О.Румянцева, читав його листи і різні  документи, бачив його будівлі в Черешеньках і склав план. А тому багато історичних  і топографічних фактів зобов’язані його вказівкам. Із  писемних памяток у Гоголєва зберігся зошит «Опис Вишеньківської економії 1801 року»
Як і в зв’язку з чим виникла назва села?На це питання дає відповідь Приходський літопис Чернігівської єпархії Кролевецького повіту села Вишеньок за 1875 рік. В ньому священик Липський пише: «Назва села Вишеньок походить від слова «вишня». В ті часи вишневих садів було надзвичайно багато, але кажуть, що після холодної зими 1820 року і деяких інших наступних зим велика частина їх вимерзла, хоч і зараз вони знаходяться майже в кожній садибі. Головний доказ стверджується літерою «И». В документах з 1767 року, а також наступних років в слові Вишеньки скрізь поставлена літера «И», а не «Ы». В написі на чаші «Келих церкви Вишенської» 1764 року також літера «И». Все це доводить, походження назви від дерева «вишня», а не від слова «висота». Сам фельдмаршал Петро Олександрович Румянцев, колишній власник цього села, підтвердив цю істину, перейменувавши свою резиденцію Чернявку в Черешеньки у відповідності з назвою села. Якби на користь цієї думки потрібно було привести народні перекази, то ми показали б на складену в той час всім відому пісню: «Ой під вишнею, під черешнею,  стояв старий з молодою, як із ягідкою». Влітку 1976р.ленінградська археологічна експедиція проводила на території села археологічні розкопки. На основі археологічних памяток було доведено, що перші жителі на території Вишеньок зявилися в І тисячолітті до н.е. Власне село Вишеньки було засноване в 1679 році. Перша згадка про село  в документах відноситься до часів царювання Олексія Михайловича. В цьому ж літописі далі сказано: «В час царювання Олексія Михайловича Вишеньки складали  самостійний приход з церквою і були приписані до Рихловського монастиря. 1672 року 1 березня обозний Петро Забела, генеральні судді – Самойлович і Іван Домонтович універсалом утвердили за новоустроєною Рихловською обителлю святого Миколи, крім села Будище з його млинами, село Городище і село Вишеньки. В 1679 році по актах значиться вишенський священик Григорій Зенович. В 1687 році, 27 грудня понорницький сотник Андрій Нестеренко, відписуючи свій осьмаківський млин Рихловському монастирю, прибавляє: «робилося це в будинку нашому в Понорниці знатних і гідних віри людей Федору Тищенку – отаману Вишенському».
Далі в цьому ж літописі сказано: «Після штатів 1764 року, відчисливших монастирські общини у відомство колегії економії, Вишеньки відійшли у володіння надвірного радника Мойсея Івановича Владиславовича. В цей час Вишеньки розташувалися в тісному просторі села, що займає зараз одну середину з князівським будинком. На урочищі «Лопати» стояла клуня коропських міщан. Ліси, так званий Великий Ліс і «Народне » були суспільні володіння  -  «Вольниця». Село Вишеньки з 1767 року по духовному відомству числилось в єпархії Чернігівській, протопії Новгородській, десятиноначальства Покошицького. По цивільному управлінню - в повіті Новгород-Сіверському комісаріатства Березинського, сотні Понорницької. В Чорнявці з-під гори протягом чотирьох кілометрів протікав струмок. На ньому було три греблі: перша, що збереглася від тих часів, називалася Пуста, тобто без млина, і тепер поблизу фольварка служить мостом по дорозі через яр; середня знаходилась ближче бувшого потім головного корпусу фельдмаршальських будівель, стояв хутір із млином дворянинаСидорського; на третій, що нижче, біля сучасного цукрового заводу, другий хутір з млином дворян Хомичей». На початку царювання Катерини ІІ Петро Олександрович Рум'янцев, який правив Малоросією з 1765 по 1796 рік, в такому стані купив Вишеньки в 1767 році у Мойсея Івановича Владиславовича за 6000 карбованців.
Після фельдмаршала його син Сергій Петрович Рум'янцев Райгородок і Литвиновичі передав у командорство, Кучерівку продав, Розльоти і Бужанку (400 дворів) подарував ад’ютанту і любимцю батька Д.Е.Яновському, поженивши його на своїй вихованці.
Після смерті Сергія Петровича Рум'янцева Жернівки, Сохачі іЦарівка разом з Вишеньками в 1840 році перейшли у володіння княгині Марії Олександрівні Долгорукої.
В 1870 році повним і одновласним господарем Вишенської економії став князь Олександр Сергійович Долгорукий та його дружина, уроджена графиня Шувалова.

Історія  вишенських колоністів
«Один из ревностнейших учеников Лютера в Тироле, Яков Гуттер, в 15ЗЗ году бежал в Моравию со своими приверженцами, а там основал общество на правах церковно-социального учения и общинной собственности. Но здесь возбуждено было католическим духовенством против них гонение, кончившее сожжением самого Гуттера в 1535 году. Последователи его тирольцы, венгеры, богемцы и другие, в продолжение двух столетий, скитались из страны в страну. Наконец в 1770 году, следуя указанию кинутого ими же жребия, в котором видели перст божий, они решились из лесов Молдавии переселиться в Россию. В это время наше правительство с особенным интересом вызывало колонистов и оказывало им всевозможные попечения. С отеческою заботливостью принял к себе гуттерцов фельдмаршал Румянцев, отвел сто десятин лучшей в Вишенках земли, дал необходимый для постройки лес. Здесь они основали обширный двор, с особенными отделениями для молитвы,  (без всяких икон и хресто-изображений) для трапезы, отдохновения, спальни, ремесленных и других хозяйственных работ, как-то: столярных, глиняных, токарных, слесарных, кузнечных, кожевенных и других. Старожилы и до сих пор помнят все эти постройки: много рассказывают о необыкновенной честности, трудолюбии, умеренности сектаторов. Они признавали общинную собственность, считали религиозным догматом жить, безусловно, одной семьей, как грех отвергали личную собственность, присягу и воинскую службу. К святому крещению допускали только по достижению 15-летнего возраста. Среди себя избирали пожизненно старейшину, приговоры и решения которого священны. Он с двумя помощниками распоряжался священно-служением, заведовал всеми хозяйственными делами, чинил суд и расправу. С графом был заключен контракт, первый пункт которого обеспечил за братством полную свободу вероисповедания.По этому контракту они обязаны были платить известную повинность владельцу и имели полное право во всякое время оставить владение графа с уплатой лишь десятой части всего благоприобретенного имущества. Таким образом, община 30 лет наслаждалась в Вишенках полным спокойствием, пока управляющее имением не вздумали обратить их в крепостное состояние, и с этих пор стали чинить им разные стеснения и притязания. Тогда общество отправило от себя двух депутатов в С.-Петербург. По ходатайству им в 1801 году именным указом разрешено переселится в село Радичев, всем 44 семействам, в составе 99 мужского и 103 женского пола душ, и отвести по 65 десятин казенной земли на каждое семейство. Но здесь в течение времени дух раздора и недовольства проник в общину, начало подрываться благосостояние и она дошла наконец, до самого бедственного положения и в хозяйственном и в нравственном отношении, прежний надел земли уже не удовлетворяли нуждам и потребностям членов, разделившихся посемейно. В 1842 году само правительство обратило внимание на них и переселило их в числе 69 семей в составе 185 мужского и 199 женского пола душ за 500 верст в Таврическую губернию»- таку історію колоністів ми знаходимо в Приходському літописі.


Кутки села:
 За свідченнями И.Липського село з давніх часів поділяється на слідуючі кутки:
«Средина, главная часть с церковью и господским домом,- собственно Вишенки;
Каменка- восточная часть, отделяющаяся от первой глубоким оврагом, самая гористая, против нее в горе и на берегу реки множество мелкого камня;
Романовка - от некоего Романа, первого поселившегося здесь, где и теперь большая часть домохозяев прозываются романенками;
Саховка - так же отделяющаяся от первой оврагом, названа по фамилии Антона Сахового, садовника, которого граф Сергей Петрович в 1811 году поселил здесь;
Немеччина – получила название от того, что здесь жили немцы- колонисты, приглашенные сюда фельдмаршалом в 1770 году»

Історичні пам’ятки Вишеньок

В центрі Вишеньок, край вікового парку, збереглися архітектурні пам’ятки, які є окрасою села — досі діюча Успенська церква XVIII ст. і. палац П. О. Румянцева-Задунайського, збудовані ним із нагоди приїзду Катерини II в 1787 році, під наглядом архітектора Ф. Г. Котляревського, учня
М. К. Мосципанова, в популярному на той час стилі псевдоготики, різновиду романтичної лінії російського імперського класицизму.
Занадто складний та чудернацький поземний план палацу в Вишеньках робить його винятком і шедевром. Багатьом дослідникам цей план нагадує літеру Е і спонукає думати, що це натяк на ім’я Катерина російською.
Лише провінційне втілення блискучого проекту дещо знижує надзвичайні мистецькі якості палацу — винятку в садибі Вишеньки.
У XVIII ст. вони були власністю полководця, фельдмаршала і президента Малоросійської колегії графа П.А. Румянцева-Задунайського. Граф збудував в цих селах декілька палаців та інших споруд в класичному, турецькому і молдавському стилі. Румянцев тривалий час керував російськими військами в битвах з турками; тому східні архітектурні форми повинні були нагадувати про переможні битви російських військ з турками. Збереглися тільки палац і Успенська церква у Вишеньках.
Рум'янцев мав достатньо коштів, щоб замовляти проекти і будувати садиби в опікуваній ним Україні. Крім садиби Вишеньки, тільки поблизу містечка Короп його коштом збудовано палац в Качанівці (зруйнований, нині існуючий побудований пізніше і за іншим проектом), садибу в Тішані, садиби в Черешеньках (господарський дім, канцелярія, птахівник, кухня, казарма для вояків, павільйон Китайська альтанка — всі зруйновані)
Катерина II відвідала палац 24 січня 1787 року (старий стиль), коли поверталася з Криму. Уквітні 1797 року Вишеньки відвідав, їдучи з Петербурга до Тульчина, О. В. Суворов.
Син графа Рум'янцева хотів продати садибу у 1809 році Судієнку, але передумав. Аби розірвати невигідну для себе купчу, зруйнува частину садиби. В такому стані вона і збереглася до 20 століття. У 19 столітті Вишеньки, разом з палацом, перейшли у власність князів Долгоруких.
Зі  слів місцевих жителів, в давні часи від палацу через Десну на луки було перекинуто міст, дві чавунні колони якого збереглися до наших днів.
За часів СРСР садиба використовується як психіатрична лікарня, з 1991 року — як санаторій. Частина парку забудована приміщеннями санаторію.
Садиба-:геніальний проект невідомого архітектора:
Автора проекту встановити не вдалося, але все доводить про руку надзвичайно талановитого майстра. За припущеннями, ним міг бути Баженов Василь Іванович або француз на російській службі Легран, віртуозні майстри класицизму, що пройшли виучку в Парижі.
Будівництво в садибі йшло під керівництвом місцевого архітектора
 М. Мосципанова, який проходив стажування в Москві при майстерні Баженова. Це слугує ще одним доказом, що замову від графа міг отримати саме Баженов.





Палац Рум'янцева:

Будівництву передували міцні підмурки, де облаштували сховища для вина і печі. Палац мав обігрів гарячим повітрям від печей, розташованих в погребах.
Господарський дім (палац) вибудовано до 1787 року на пагорбі біля річки Десна. За поземним планом нагадує російську літеру Е, ймовірно, натяк на ім'я імператриці Катерини (рос. Екатерина).
Віртуозними і складними були як план будівлі, так і її форми, які відносять до романтичної течії в стилістиці класицизму з повною відмовою від колон, портиків, фронтонів і використанням фантазійних, псевдоготичних і східних форм.
Заокруглені одноповерхові галереї обмежують парадний двір (курдонер), де височать дві великі круглі вежі головного корпусу. Екзотичний план і зовнішні форми палацу в Вишеньках роблять його унікальним явищем в садибній архітектурі кінця 18 століття, збережених донині. Первісний вигляд садиби зафіксувала акварель художника А. Кунавіна.(додаток)
Будівлі з цегли, потиньковані, вікна — прямокутні, круглі, стрільчаті, ромбовидні. Фасади прикрашені нішами, надзвичайно вигадливими за окресленням і глибиною. Пізніші перепланування незначні і близькі до первісних — 1787 року.
Винятковість архітектури палацу добре відчувають кіномитці. Саме в садибі Вишеньки відбувались зйомки кінострічки Ю. Г. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу».
Кажуть також, що на березі ріки стоїть половина палацу. Другу половину, яка належала Кирилу Розумовському — останньому гетьману України (1750–1764 роки правління), після сварки Катерини та Розумовського розібрали та перенесли в с. Райгородок, де у 1820 р. з неї побудували Преображенську церкву.
Успенська церква.



Екзотичні форми господарської садиби контрастують з типовими рисами садибної церкви в стилістиці класицизму. Лише провінційне втілення знижує урочистий, святковий характер її архітектурного вбрання: бічних портиків на шість колон, овальних вікон другого ярусу, ліплення гірлянд, Ока Бога тощо. Інтер'єр храму зального типу без внутрішніх стовпів і з хорами. Відомо, що володар садиби Петро Рум'янцев-Задунайський отримав плани садибних церков від петербурзького архітектора Юрія Фельтена, що прислужився і самій імператриці Катерині ІІ. Фельтен вже мав досвід створення невеликих церков в столиці та її околицях. В садибі Вишеньки Фельтен не був. На будівництві в садибах Вишеньки та в сусідніх Черешеньках працювали місцеві майстри — Мосципанов М. К. та Котляревський Д. Г. .Максим Климович Мосципанов пройшов виучку в школі Василя Баженова в Москві, тому навчився працювати зі складними планами, свідоцтво чого — побудова палацу Рум'янцева-Задунайського зі складним, майже зарозумілим планом в Вишеньках. Порівняння поземних планів церкви Св. Катерини в Санкт-Петербурзі і Успенської в садибі Вишеньки доводить ідентичність художньої манери Юрія Фельтена. Деталі і спрощення плану могли бути внесені місцевими будівничими.
Успенску церкву в Вишеньках вибудували в 1782–1787 роках. За часів незалежності України храм повернуто місцевій парафії. Але українська держава на початок 21 століття практично повністю відсторонилася від нагляду за станом і збереженням пам'ятки 1780-х років в селищі, а церква навіть не була внесена до видання «Памятники градостроительства и архітектурыУкраинской ССР» 1983–1986 років.
Успенська церква (Вишеньки) належить до найкращих зразків двовежних садибних храмів 18 століття в Україні.























































Сучасний стан
Нині у Вишеньках працюють:фермерське господарство «Вишеньки», ПСП «Промінь».
Також працюють Вишеньківська сільська рада,ЗОШ  І-ІІІ ст.,Будинок культури,ФАП, бібліотека, Будинок відпочинку.
Вишеньки-дуже перспективне село в плані «Зеленого туризму». Це село надзвичайно красиве, розташоване на високому березі Десни і нікого не залишає байдужим. При вїзді до села вас зустрічає висока гора, і з кожним метром вона все вищає і вищає. А на самому високому місці знаходиться Успенська церква. Біля неї відчуваєш якусь чарівну благодать, адже старожили твердять, що церква намолена. Та навіть без цього, зайшовши в храм, ви закохаєтесь у нього з першого погляду. Неймовірна краса, неймовірна енергетика! Ще за радянських часів у Вишеньках любили відпочивати москвичі. Зараз у Вишеньках починають оселятися забезпечені люди: народні депутати, бізнесмени іт.д. Жаль, що ніхто з них не переймається тим, що поряд гине не просто краса, а шедеври історії та культури, наша пам'ять, наша гордість.






















Значні для села історичні події:

1679р. –  перша згадка про село Вишеньки у писемних джерелах.
1767 р. -  село придбав граф Петро Рум'янцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Лівобережної України.
до 1787 р. -  було побудовано палац – садибу Рум'янцева-Задунайського.
1782–1787рр. – роки будування Успенської церкви.
24 січня 1787 р.(за старим стилем) - Катерина II відвідала палац, коли поверталася з Криму.
1809 р. – граф Задунайський продав садибу Судієнку .
1866 р. – в селі налічувалося 139 дворів ,1253 жителі.
Січень 1918 р. – в селі встановлено радянську владу.
Весна 1990 р. - у Вишеньках увечері на березі Десни композитор і артист Микола Збарадський на вірші Надії Галковської створив музику пісні
 «Я козачка твоя».
1991 р. – садиба діє як санаторій.























Видатні постаті села:
1.Депутат Верховної Ради України 3 і 4 скликань О.П.Гінзбург
Гінзбург Ольга Петрівна (*14 вересня 1953, Вишеньки)  — український політик, член Комуністичної партії України. Колишня голова Державної архівної служби України.
Закінчила Сумську філію Харківського політехнічного інституту (1981), інженер-механік, спеціальність «Технологія машинобудування».
1968—1972 — учениця, Конотопський індустріально-педагогічний технікум.
1972—1975 — робітниця, технік-конструктор, завод «Світотехніка», м. Ліхославль Тверської області.
1975—1987 — технік-конструктор, інженер-конструктор, секретар парткому, Конотопський арматурний завод.
1989—1998 — заступник директора, ВАТ «Конотопський арматурний завод». З липня 2005 — Конотопський міський голова.
З жовтня 1998 по травень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання від КПУ, № 102 в списку. Член Комітету з питань промислової політики.
З травня 2002 по травень 2006 — Народний депутат України 4-го скликання від виборчого округу № 161 Сумської області, висунута КПУ. Член Комітету з питань промислової політики та підприємництва.
З 7 вересня 2006 — Голова Державного комітету архівів України, з 21 квітня 2010 по 1 квітня 2014 — Голова Державної архівної служби України.
Призначення Ольги Гінзбург, яка не має жодної історичної освіти, головою Державної архівної служби викликало багато заперечень фахівців. Погодження нею, за результатами комплексної перевірки, звільнення з посади директора Сумського державного архіву місцевого краєзнавця Геннадія Іванущенка, який оцифрував увесь масив документів про Голодомор у сумському архіві та опублікував кілька збірок документів про українську революцію та діяльність ОУН, Володимир В'ятрович розцінив як чищення архівної системи від невгодних їй фахівців. На своїй посаді висловлювалася за часткове обмеження доступу до архівних документів, що стосуються комуністичного режиму. Виступала проти оприлюднення списків радянських діячів, які брали участь у репресіях, бо «це може нашкодити їхнім нащадкам». На її думку, Голодомор не був інспірований владою, а в архівних документах про Голодомор «є дуже багато позитивного».
Гострій критиці з боку працівників ЦДВР піддано підготовлений керованою Ольгою Гінзбург Державною архівною службою проект закону, який дозволяє знищувати архівні документи, яким менше 60 років через можливість для влади легалізувати фальсифікацію історії.За час своєї діяльності фактично знищила кадровий потенціал архівної системи України, сприяла "конотопізації" державних архівів шляхом призначення на будь-які посади в державних архівах України виключно вихідців з Сумщини, а зокрема міста Конотопа, без огляду на їх фахову придатність. За час керівництва Укрдержархівом сприяла звільненню з архівної системи провідних науковців (д-р іст. наук Г.В.Боряка, І.Б.Матяш). На засіданні Кабінету Міністрів України 1 квітня 2014 року було прийнято рішення про звільнення Ольги Гінзбург з посади Голови Державної архівної служби України.
2.Кандидат геологічних наук М.Т.Неред;
3.Російський державний діяч, полководець, фельдмаршал П.О.Рум'янцев-Задунайський;
Петро́Рум'я́нцев-Задуна́йський (4 (15) січня 1725—8 (19) грудня 1796), граф, російський державний діяч полководець, генерал-фельдмаршал. Відзначився у Семирічній війні 1756—63, а особливо як командувач армії в російсько-турецьких війнах 1768—74 (битви при Ларзі й Кагулі) й 1787-92. 1764 Румянцев-Задунайський був призначений президентом Малоросійської колегії й генерал-губернатором Лівобережної України.
Офіційно він син денщика Петра Першого Олександра Рум'янцева і Марії Матвєєвої, онуки відомого російського дипломата Артамона Сергійовича Матвєєва (1625 — 1682).
Артамон Матвєєв служив в Україні, був прихильником дружніх стосунків з козацькою старшиною. В період визвольної війни в Україні стояв на позиціях приєднання України до Московії. Саме Матвєєв доклав зусиль до приєднання міста Київ у 17 ст. до підлеглих Московії міст України. Мав складні стосунки з нащадками царя Московії Олексія Михайловича і у 1676 році разом з родиною був у засланні на Півночі Московії. Трагічно загинув в Москві під час Стрілецького бунту.
Збереглися історичні перекази і плітки, що мати Рум'янцева Марія була однією з коханок царя Петра 1-го. Аби приховати гріх і вагітність, її поспіхом видали заміж за денщика царя. Після народження дитини той отримав ім'я Петро на честь царя. Його хрещеною матір'ю була дружина Петра, імператриця Катерина I.З 1744 року батько Олександр Рум'янцев отримав від імператриці графський диплом для себе і всіх нащадків. Так молодий Петро Рум'янцев став ще й графом. Молодий і трохи розбещений граф узяв шлюб з княжною Е. М. Голіциною, рід якої йшов від Михайла Чернігівського.
Після смерті батька у 1749 році Петро став нащадком усієї спадшини родини як старший син.
У перший період свого намісництва в Україні (1760-70) провадив рішучу централістичну політику російського уряду щодо Гетьманщини, що виявилося зокрема під час виборів до Комісії для складання нового «Уложенія» 1767 (боротьба з автономістичними прагненнями української людности, зокрема козацької старшини й духовенства). За ініціативою Румянцева-Задунайського переведено реформи козацької служби, податкової системи (встановлення подушного податку), поштової справи, а головне — генеральну ревізію економічного стану населення Гетьманщини (див. Рум'янцевський опис Малоросії 1765—1769).
За урядування Румянцева-Задунайського ліквідовано рештки української автономії (скасування Малоросійської Колеґії й полкового устрою в 1781 — 82, поділ Гетьманщини на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське, поширення на Україну російської системи адміністрації й судівництва, ліквідація козацького війська й заміна його карабінерськими полками, поширення на Україну «Жалуваної грамоти» дворянству 1785 і городового «Уложєнія» 1775, закріпачення українського селянства 1783 й секуляризація монастирських маєтків 1786). Але в другий період свого намісництва Румянцев-Задунайський, одержавши або придбавши собі величезні маєтки на Лівобережній Україні, й перебуваючи у зв'язку з російськими опозиційними колами, що орієнтувалися на царевича Павла Петровича й були ворожі до Потьомкіна, увійшов у близькі стосунки з українськими автономістами. Це викликало велике невдоволення Катерини II, яка у 1789 усунула Румянцева-Задунайського від керування колишньою Гетьманщиною й призначила на його місце генерала М. Кречетнікова (1790).
Останні роки Румянцев-Задунайський прожив у своїх маєтках в Україні, оточений увагою й пошаною з боку українського шляхетства, що виявилося зокрема в позитивній оцінці Румянцева-Задунайського в «Історії Русів». Похований у Києво-Печерській Лаврі. Нащадки його володіли маєтками на Лівобережній Україні до 20 ст.
Старість Рум'янцева пройшла в його маєтках в Україні. Він помер самотнім і був похований в Києві, в Києво-Печерській лаврі ліворуч від кліросу Успенської церкви.
Садиба Вишеньки генерал-губернатора Рум'янцева-Задунайського збережена, нині (на 2009 рік) санаторій.
Занадто складний та чудернацький поземний план палацу в Вишеньках робить його винятком і шедевром. Встановити автора видатного плану не вдалося, хоча зрозуміло, що це високопрофесійний витвір креслень архітектора, архітектурної графіки взагалі. Багатьом дослідникам цей план нагадує літеру Е і спонукає думати, що це натяк на ім'я Екатерина
російською. Палац виконаний в стилі псевдоготики, різновиду романтичної лінії російського імперського класицизму. В стилі псевдоготики була вибудована і інша садиба Рум'янцева-Задунайського в селі Троїцьке-Кайнарджи під Москвою (можливо, архітектор М. Казаков, не збереглася).
Садибу Вишеньки після закінчення будівництва відвідала імператриця Катерина 2-га під час своєї подорожі в Україну і Крим.
Лише провінційне втілення блискучого проекту дещо знижуе надзвичайні мистецькі якості палацу — винятку в садибі Вишеньки.






















Список літератури:
1.     Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область.-К, 1972
            2.История Черниговской епархии.Т.1- Чернигов, 1893
            3.Приходская летопись села Вишенок, 1867
            4. Сіверські скрижалі,- Чернігів, 2013























































Для порівняння:
Вірменська церква Св. Катерини, Санкт-Петербург, поземний план:

Успенська церквасадибиВишеньки, поземний план:


Палац в Вишеньках, поземний план і аналіз побудови:


                                         Легенди:
1)    Існує легенда, що підлога в залі палацу була викладена золотими монетами.(У формі портрету Катерини ІІ).
2)    Також існує легенда про те, що цар Микола ІІ переховувався у Вишеньках.






Історичні пам'ятки Коропщини


                              Рихлівський Свято- Миколаївський чоловічий монастир
Заснування  пов'язано з чудотворною іконою Святителя Миколая, яка за переказами з'явилася у цій місцевості у далекому 1620 році. До ікони почали йти люди, тут відправлялися молебні, багато людей зцілювалося від хвороб. Тому старшина Чернігівського полку вирішила облаштувати в Рихлах монастир. Це започаткував у 1666р. Василь Многогрішний. Обителі покровительствували гетьмани І. Самойлович, І. Скоропадський, який отримав зцілення у монастирі, Д. Апостол. Тут розпочинали свій шлях Святий Лаврентій Чернігівський та Святий Феофан Рихлівський. На початку ХХст. в обителі проживало 152 ченці, була багата бібліотека й іконо-

 Пустынно-Рыхловский монастырь

Общий вид монастыря.
Общий вид монастыря.
Пустынно-Рыхловский Николаевский монастырь расположен среди дубового леса на холме, что прилегает к небольшому лесному озеру. С трех сторон его окружают глубокие овраги. С севера узким перешейком территория монастыря сочетается с плато.
Первая деревянная Николаевская церковь здесь известна с 1585 г. В этой местности 1620 бортник с с.Оболоння на пасеке нашел чудотворную икону Св.Николая. В 1666 стараниями черниговского полковника, будущего гетмана Украины Демьяна Многогрешного и его брата Василия с благословения черниговского архиепископа Лазаря Барановича здесь основан Пустынно-Николаевский монастырь, все здания которого были деревянными. В 1743 на средства бригадиров Федора Каченовского и Петра Чижевского в монастыре построены первые каменные здания - церкви, кельи, трапезную, ограждение. После сокрушительного пожара в 1754 г. на средства тех же основателей начали возводить каменные здания.
Каменный монастырский собор основан в 1754 г., А освящен 1760 Он был трехпрестольный: главный алтарь посвящен Св.Николаю, два боковых - св.Варваре и Св.Захарии и Елизавете. Собор был крестообразный, девьятидольний, четырехстолпный, пятиглавый. По планировочно-пространственной типологии это была контаминация Крещатой-купольного типа с крещатым девьятидольним. Основной объем - кубический, двухъярусный. По сторонам света прилегали равно-высоки ему граненые выступления вроде экседр, увенчанные глухими сферическими куполами с куполами. Центральная баня очень высокая, параболических абрисов, поставлена на световой восьмерик и увенчана фонариком с куполом. Фасадный декор выдержан в формах зрелого барокко.
Каменная надвратная церковь Св.Иоанна Предтечи с колокольней построена 1767. Она отмечала главный вход в монастырь с севера, была тридольной, трехъярусной, трехъярусная. В первом ярусе была арка проезда, во втором находилась тридольная безбанная церковь зального типа. Третьим ярусом сооружения был восьмигранный верх колокольни над центральным компартиментом, увенчанный ярусной куполом. Центральный компартимент (неф) имел сложный четырехлепестковый план, близкий к форме квадры-фолия. К нему примыкали прямоугольные в плане объемы алтаря и притвора, увенчанные глухими деревянными восьмериками с плоскими куполами. Декор выдержан в стилистике позднего барокко с применением пилястр (рустованных в первом ярусе), розкрипованого карниза «ушастых» наличников с развитыми сандриками.
Расположеная на мысу в западном конце монастырской территории небольшая каменная Николаевская церковь построена 1750 г., и отстроена после пожара 1757 средства бригадиров Ф.Каченовського и П.Чижевського. Была тридольной, однобанной, с прямоугольными в плане притвором и алтарем, завершенными глухими куполами, и несколько выше граненой (в плане - квадрат с несколько срезанными внешними углами) названию, увенчанной однозаломным верхом из пластической барочным куполом. Декор выдержан в барочной стилистике с применением рустованных лопаток и «ушастых» оконных наличников. Кельи
Каменная теплая церковь св.Федора Казнилата возведена в 1749 г., А в 1817 г. - перестроена и расширена. Это был тридольний одноглавый храм с развитой цокольной частью (поскольку стоял на склоне). Он имел полукруглую апсиду и венчался сферическим куполом на глухом цилиндрическом подбаннике. Такая форма завершения была результатом перестройки 1817
К северу от центрального монастырского комплекса на повышении в XVIII в. был устроен монастырский гостиный двор, перестроенный в 1841 -1842 гг. В окрестностях монастыря содержались хозяйственный двор, колодец, пасека, скит и часовня со стороны Сосницы. На склонах оврагов были выкопаны пещеры.
В 1922 г. Черниговский губернский отдел народного образования несколько раз безуспешно поднимал вопрос о принятии срочных мер по защите Рыхловскго урочища с его многовековыми дубами и взятие его под охрану как памятники природы. В середине 1920-х гг. монастырь закрыли. Собор, надвратную церковь с колокольней, Николаевскую и Федоровский церкви взорвали в 1930 году. При этом были разобраны на строительный материал даже фундамент собора, так что от него сегодня посреди монастырского двора остались только остатки фундаментных рвов. Из кирпича уничтоженных монастырских сооружений была вымощена дорога от Рыхли к Понорнице. В 1950-х гг. в южной части монастырской территории устроены свинарники и другие хозяйственные постройки.
План монастыря.
План монастыря. Черным залиты сохранившиеся до наших корпуса
Остатки монастыря исследовал в 1957 М.Цапенко. Он зафиксировал генеральный план комплекса, а также немногие сохранившиеся сооружения. По результатам последних обследований этот комплекс памятников были включены в Свод памятников истории и культуры Украины (том «Черниговская область»), однако его до сих пор не внесены в Государственный реестр недвижимых памятников Украины. Само естественное урочище «Рыхливская дача» в 1984 объявлено заповедным.
Сейчас от монастыря сохранилось три каменных корпуса келий и гостиный двор. Восточный корпус келий построен в 1817 г. Он каменный, оштукатуренный, одноэтажный с полуподвалом, прямоугольный в плане. Фиксирует восточную границу монастырской территории. Главным западным фасадом был обращен к собору. Здание симметрично: по центру - сени на всю глубину корпуса со вторым тыльной входом, вдоль - четырехкамерные секции анфиладной системы планировки. Перекрытия плоские по деревянным балкам. Скромный фасадный декор выдержан в стилевых формах классицизма: высокий цоколь, угловые пилястры, прямые сандрики над прямоугольными окнами, карниз на сухариках.
Северо-восточный корпус келий построен в 1743. Он каменный, одноэтажный на подвале, прямоугольный в плане, очень вытянутый. Был восточной границей главного монастырского площади, лежащий между собором и надвратной церковью-колокольней. Имеет секционно-разбивочный характерный для жилых зданий украинских монастырей. Корпус состоит из трех секций, разделенных глухими капитальными стенами. По центру каждой секции - широкие сени со сквозным проходом, вдоль сеней - по две кельи, каждая из которых имела печь. Перекрытия плоские по деревянным балках. Фасады ритмично расчленены пилястрами, которые соответствуют поперечным стенам.
Кроме них и развитого розкрипованого карниза на фасадах нет никаких других элементов архитектурного декора.
Северный корпус келий также каменный, одноэтажный на подвале, прямоугольный в плане, с переломом, фиксирующий очертания края монастырского плато. Этот корпус фланкирует с запада главную монастырскую площадь при подходе от надвратной церкви-колокольни в собор. Южная половина корпуса возведена в 1743 г., Северная - пристроена на век позже, в 1842 г. Планировка секционная. Здание по длине разделено на три секции. В центре каждой из них – сени со сквозным проходом, по бокам - по две кельи. С восточного фасада является пологий спуск в большой двухкамерный подвал, перекрыт цилиндрическими сводами с пролетом 6 м.В 1842 конструкции подвала были усилены учитывая сдвиги, которые могли бы привести к разрушению корпуса: своды подпертые восьмигранными кирпичными столбами, по два в каждой камере. С этого подвала в расположенный напротив корпус келий ведет подземный ход, перекрытый сводом. Кельи имеют плоские потолки по деревянным балкам. Фасады без декора, их только венчает скромный карниз. Окна первоначально имели сегментные перемычки, после перестройки 1842 стали прямоугольными. Флигель
В состав монастырского гостиного двора входило четыре корпуса: два одинаковых флигеля «в 18 комнатах для высших слоев» и два меньших флигеля «для простого народа». Эти четыре корпуса сгруппированы вокруг квадратного двора и окружены стеной. Трех-арочные ворота устроены в западном прясле стены. Два южных флигеля «для простого народа» - одинаковые одноэтажные, деревянные, обложенные кирпичом, прямоугольные в плане здания, их фасады симметричные, с четырех-колонными деревянными портиками и треугольными фронтонами на северных фасадах (у юго-восточного флигеля портик разрушен в 1950-х гг.). Оба флигеля имеют одинаковое анфиладное планировки с сенями в центре. Фасадный декор довольно скромный: краеугольные пилястры, простые деревянные наличники с треугольными сандриками на окнах северных и восточных фасадов; прямые кирпичные сандрики над окнами южных и западных фасадов, обращенных в сторону монастыря и главного пути. Восточный корпус «для высших слоев» сейчас двухэтажный, прямоугольный в плане. Первый этаж каменный из кирпича: окна на фасадах имеют сегментные перемычки и надоконные бровки. Второй деревянный этаж надстроен в 1930-х гг. Его стены снаружи облицованы рельефной керамической плиткой. Северный одноэтажный деревянный корпус историко-архитектурной ценности не имеет.
Таким образом от великолепного монастырского ансамбля, шедевра архитектуры эпохи барокко, сохранились только некоторые жилые здания, которые фиксируют общую распланированную композицию и являются ценными памятниками гражданской архитектуры XVIII-XIX вв.
 лавка. В 2006р. обитель знову набула статусу монастиря.





                                                            Успенська церква с. Вишеньки



  Построена в 1787 г. Памятник сохранился без существенных перестроек. Возможно, изменена форма завершений башенок на главном фасаде, покраска части лепных украшений, в интерьере сохранились фрагменты деревянной позолоченной резьбы.
Памятник в стиле русского классицизма, из кирпича, оштукатурен, в плане прямоугольник с полукруглой апсидой и двухбашенной композицией западного фасада, бесстолпный с полусферическим куполом. Порталы с трех сторон (северной, южной и западной) акцентированы портиками со спаренными колоннами ионического ордера. Окна расположены в два яруса: на нижнем – полуциркульные с решетками, на верхнем – круглые. Значительную роль в художественном облике памятника играет лепной декор, расположенный у порталов, в плоских нишах и на фризе портиков. Пространство двусветного объема памятника делится четко внутри на три части: восточную, центральную и западную, где расположены П-образные в плане хоры. Раскреповка углов, профилированного карниза в уровне пят арок, зеркала и медальоны подчеркивают строгую гармонию элементов, формирующих интерьер. Лепной декор, выполненный в четком спокойном ритме, украшает отдельные участки стен и своды. Свод апсиды экседры кессонирован обильно розетками.
Архитектура сооружения, пространственное решение интерьера и его декор ставят постройку в ряд выдающихся памятников своего времени. 



                                                        Успенська церква Короп

  Каменная однокупольная церковь стоит в историческом центре возле пересечения улиц Чапаева и Горького, на оси последней. Визуально проглядывается с других улиц и видовых точек центра города, играет роль главной градостроительной доминанты.
Построена в 1900 и как доминанта была связующим звеном между двумя городскими площадями линейного типа - Торговой и Ярмарочной, которые расположены параллельно и разделены двумя рядами кварталов застройки.
Церковь крестообразная в плане, девятидольная, с удлиненной западной полукруглой апсидой. Над крестопоклонной полуциркульные арки несут четверик с цилиндрическим 8 оконным подбанником и сферическим куполом. Западное плечо пространственного креста перекрыто коробовым сводом, апсида - конховим, северное и южное плечи - пандативами; такими же сводами перекрыты низкие квадратные в плане помещения в межрукавьях. Арки имеют парные стальные затяжки.
Во внешних объемах подчеркнуты крещатость структуры и пирамидальный характер композиции. Повышенные мышцы архитектурного креста акцентированы на главных гранях треугольными фронтонами. Они накрыты щипцовыми крышами, а помещение в межрукавьях - пологими вальмовыми, что придает храму определенную монументальность. Фасады расчленованые пилястрами, большие арочные окна окаймлены профилированным наличником. Первоначально фасадные плоскости не были оштукатуренны, а решались в красной лицевом кирпиче с штукатуркой и побелкой только наличников вокруг окон. Карниз венчания небольшого выноса, с сухариками.
В советское время церковь была закрыта и полуразрушенная. В течение 1988-1993 гг. ее реставрировали с приспособлением под местный краеведческий музей. При этом засыпали подвал под западной частью храма, сделали отопление, восстановили сферический купольный свод крыши и баню по деревянным стропилам и кружалах укрыли кровельной сталью. Фасады получили двухцветную окраску: фон стены светло-серый, детали - белые. В 1997 церковь вернули религиозной общине.
Памятник является одним из поздних храмов неоклассицистического направления в рамках так называемого кирпичного стиля конца XIX - начала XX в. Включен в Свод памятников истории и культуры Украины (том «Черниговская область»), однако до сих пор не поставлен на государственный учет и не внесен в Государственный реестр недвижимых памятников Украины. 



Дворец в Вишенках Палац Румянцева с.Вишеньки

  Построен в 1787 г. Строил дворец архит. М. К. Мосципанов. В результате ремонтов появились закладки некоторых проемов на фасадах, изменены формы ограждений веранд, сделана достройка с внутренней лестницей к основному объему со стороны главного фасада, перепланировки – незначительные. Многочисленные набелы огрубили тонкую лепку интерьера.
Сооружение решено в формах романтизма, из кирпича, оштукатурено.
Композиция плана типична для усадебной архитектуры конца XVIII– начала XIX вв.: центральный прямоугольный в плане двухэтажный объем соединен дугообразными крытыми переходами с симметрично расположенными одноэтажными флигелями.
Композиция памятника построена на эффектном сочетании масс и форм. Кубическому объему центрального корпуса противопоставлены возвышающиеся над ним двухъярусные цилиндрические угловые башни, им отвечают цилиндрические объемы в составе флигелей. Контрастно решены и переходы, связывающие центральную часть дворца с флигелями – над пониженным объемом галерей возвышаются ризалиты, увенчанные ступенчатым щипцом. Перекрытия помещений плоские, вспарушенные своды.
В архитектуре сооружения своеобразно интерпретированы характерные для готики детали: пинакли в виде небольших башенок с конусными завершениями, стрельчатые проемы, каменные зубцы с щелевидными прорезями, напоминающие мерлоны средневековых замков, венчающие ярусы башен и щипцы ризалитов.
Оконные проемы разнообразны по форме: прямоугольные, ромбовидные, стрельчатые и круглые. Фасады декорированы нишами, различными по очертанию и глубине.
Во многих помещениях сохранились первоначальные карнизы с характерным выносом верхней полки, декор в виде лепных арабесок, тонкого рисунка, которым покрыты стены главного зала в центральном помещении и стены комнат. Планировка помещений коридорно-анфиладная.
Высокие архитектурные качества сооружения, удачно найденная взаимосвязь архитектуры и ландшафта ставят памятник в число уникальных дворцовых зданий конца XVIII в. на Украине.
                                           




                                                             Успенська церква
Ця церква була споруджена в 1767 році у центрі Коропа. В Успенській церкві зберігаються мощі Св. Феофана Рихлівського. За життя благочестивий і мудрий схиархімандрит Феофан надавав зцілення жителям Коропа та передбачав майбутнє. І зараз його мощі є місцем отримання зцілення та божої благодаті.
                                                Феодосіївська церква Короп
Споруджена на кошти жителів Коропа у 1886 році. Побудова пов'язана з організацією замаху на царя Олександра ІІ  М. Кибальчичем як знак покаяння за гріх царевбивства. Зараз там розміщується регіональний історико- археологічний музей, створений 1993р. місцевим краєзнавцем Василем Куриленком. У музеї зберігаються близько 8 тис. експонатів. В експозиції можна побачити унікальні знахідки з Мезинської та Бужанської палеолітичних стоянок, зокрема кістки та зуби мамонта, діораму Радичівського городища часів Київської Русі, макети всіх 9 церков Коропа, зразки керамічного посуду та кахлів з Коропщини та інше


  Каменная церковь находится на центральной площади исторического центра города на невысоком холме правого берега р.Короп. К площади обращена витарной апсидой, к реке выходит западным фасадом. Играет роль архитектурного акцента в застройке площади.
Построена 1910 рядом с городским Троицким собором (не сохранился) как теплая церковь. Первоначально имела световой восьмерик с куполом над крайним восточным компартиментом и колокольню - над западным (не сохранились).
Церковь относится к зальному типу, сейчас безбанная, прямоугольная в плане, с полукруглой алтарной апсидой и граненым деревянным тамбуром перед западным фасадом. Имеет высокий цоколь. В западной части - подвал. Фасады увенчанные антаблементом с фризом мелких ширинок и полосой зубчатой аркатурой под антаблементом. Стены расчленены лопатками. На углах здания и на осях лопаток над карнизом возвышаются маленькие декоративные башенки. Первоначально между ними проходил зубчатый парапет. Большие прямоугольные окна с лучковыми перемычками окаймлены широкой каймой невысокого рельефа с килевидными сандриками. На западном фасаде - невысокий фронтон. Весь фасадный декор характерен для историзма начала XX в. и выполнен под влиянием модных в то время мотивов русской архитектуры XVII в.
В интерьере единое пространство, имеет глубинно-осевое развитие, ритмично расчленено четырьмя полуциркульными арками, образуя пять компартиментов. На фасадах этим аркам отвечают лопатки. Перекрытия плоские балочные, апсида перекрыта конхой, пол деревянный, крыша щипцовая на деревянных стропилах, покрытый кровельной сталью. Декор в интерьере не сохранился.
В 1987 г. здание реставрировали и приспособили под дискотеку. При этом устроены две поперечные перегородки, сделано новое оформление интерьера. Фасады окрашены в два цвета: фон стены светлые желто-зеленые, лопатки, антаблемент и наличник - белые.
Памятка включена в Свод памятников истории и культуры Украины (том «Черниговская область»), однако до сих пор не поставлена на государственный учет и не внесена в Государственный реестр недвижимых памятников Украины.



Вознесенська церква

  Каменный одноглавый храм возвышается в историческом центре Коропа и является его главной архитектурной доминантой. Ранее стоял обособленно посреди площади, а ныне - на церковном дворе сбоку от улицы.
Построен и освящен в 1764 году по заказу атамана Генеральной арматы (артиллерии) Петра Юркевича. Автор - вероятно архитектор Андрей Квасов или кто-то из его учеников: не исключено, что Максим Мосципанов, который именно в это время (1763-1765 гг.) Учился у А.Квасова в ранге «помощника архитектуры».
Церковь относится к типу башнеподобных квадрифолиевих тетраконх, т.е. центрических сооружений, которые были рассчитаны на круговой обзор, поэтому все фасады решены равноценно. Такой тип храма появился в Украине в середине XVIII в.
Несмотря на ремонты и перестройки в XIX в., во время которых изменена форма покрытия купола, стесан наличник окон экседр, пристроена каменная ризница и маленькие деревянные тамбуры перед входами, достопримечательность хорошо сохранила первоначальные формы. К центральному крещатму башнеобразному объему, увенчанному световым восьмериком с куполом и глухим фонариком по сторонам прилегают четыре низкие экседры, чем создается строго центристская структура с пирамидальным силуэтом и стремительным нарастанием масс к центру вверх. Экседры перекрыты конхами. В восточной содержится церковный алтарь. Каждое плечо башнеобразного центрального объема увенчанное высоким треугольным фронтоном, который имеет не конструктивное, а чисто декоративное значение.
Фасадный декор довольно сдержанный. Грани архитектурных форм закреплены пилястрами, стены экседр ритмично расчленены лопатками, карнизы – незначительного выноса. Окна экседр были окаймлены характерными для второй половины XVIII в. «Ушастыми» наличниками с рельефно выделенным замковым камнем (сохранился единственный такой наличник на окне алтарной апсиды). Разорванный карниз (с намеком на дорический фриз) и система декоративных арочек над круглыми окнами-розетками в тимпанах фронтонов являются образцами «архитектурного фольклора» и свидетельствуют об участии в строительстве храма народных мастеров, не имеющих надлежащего профессионального подготовки.
Внутреннее пространство единственное неразчлененное, в нем царит высотная раскрытость верха центрального участка. Сводом рамен центрального крестообразного объема являются подпружные арки для подкупольного восьмерика. Они имеют слегка стрельчатые очертания и в уровне пят и посередине стрелы подъема стянуты парными железными затяжками, поскольку стены недостаточно массивны, чтобы погасить распор купола. Переход от подпружных арок к восьмерику выполнен с помощью плоских треугольных пандативов. Восьмерик несет сомкнутый восьмилотковый свод. Интерьер хорошо освещено, поскольку в каждой Экседре (кроме алтарной), кроме дверного проема устроены еще по два окна очень удлиненных пропорций с лучковыми перемычками. Западная Экседра плоским перекрытием по деревянным балкам разделена на два яруса, в верхнем содержатся хоры. Декора в интерьере нет, за исключением нескольких карнизов отделяют сводчатые поверхности от вертикальных плоскостей стен, пилонов и экседр. В бане и на плоскостях пандативов фрагментарно сохранились росписи начала XX в. Иконостас выполнен в 1970-х гг.
Воскресенская церковь используется религиозной общиной по первоначальному назначению. Она является выдающимся архитектурным произведением эпохи перехода от барокко к раннему классицизму, продолжающий линию развития башнеподобных храмов-памятников эпохи барокко, которым свойственны центричность, скульптурность объемов, всефасадность, ступенчатое нарастание масс, высотное раскрытие внутреннего пространства.









                                                  Короп з висоти польоту




                                                              Іллінська церква
Ця унікальна споруда- єдина церква- фортеця на Лівобережній Україні, яка збереглася до наших днів. Найдавніша її частина ймовірно відноситься до ХV-ХVІ ст. Товщина стін сягає 2м, а в стінах- круглі малі  й високі бійниці, ніші для ядер і пороху.


  Каменная церковь расположена в историческом центре Коропа в пределах бывшей крепости.
Точная дата сооружения и первоначальное функциональное назначение неизвестны. Вероятно, построена в конце XVII или в начале XVIII в. Церковь тридольная, с южной прямоугольной в плане пристройкой. Состоит из массивного четверика нефа, стены которого имеют толщину свыше 2 м, небольшой полуциркульной апсиды и прямоугольного притвора. Наву и женскую перекрыто цилиндрическими сводами с распалубками над дверными и оконными проемами. Над нефом поднималась высокая четырехгранная башня. В толще южной стены нефа есть внутренний ход с лестницей на верхний ярус башни. В нижней части западной стены притвора сохранилась первоначальная бойница нижнего боя для ручного огнестрельного оружия, и свидетельствует о первоначальном оборонительное назначение этого культового здания. По предположениям первого исследователя этого памятника М.Цапенка, она могла быть башней-донжоном Коропской крепости в XVII в. или артиллерийским складом, поскольку Короп в XVII-XVIII вв. был местом постоянной дислокации «Военной арматы», то есть артиллерии Гетманщины.
В 50-60-х гг. XVIII в., Когда крепость потеряла оборонное значение, сооружение перестроено и, возможно, ей предоставлено другое назначение: достоверно для общественных или хозяйственных нужд, удлиненный двухэтажный корпус с двумя прямоугольными в плане ризалитами с юга, через которые были устроены отдельные входы на первый и второй этажа. Тогда же в стенах первоначального объема растесаны большие окна, а башню, превращенную в колокольню, увенчано восьмериком бане, на фасадах устроен скромный декор в духе позднего барокко с применением лопаток, розкрипованых карнизов и «ушастых» оконных наличников. В XIX в. первоначальный объем церкви плоским перекрытием по деревянным балкам разделен на два этажа. В конце XIX в. сооружение использовалось для учебных нужд. В 1930-х гг. башню и баню разрушили. Памятка была разрушена также во время второй мировой войны. С 1960-х гг. церковь взят на государственный учет как памятник архитектуры республиканского значения.
Ильинская церковь в Коропе - единственная из известных приходских церквей оборонного типа на Левобережной Украине. 



                                                                 Синагога Короп

                                                  Двухэтажное каменное здание стоит в центральной части города на бывшей Пробойной улице, связывает две главные исторические площади Коропа - Торговую и Ярмарочную. Занимает участок возле пересечения бывших улиц Новой и Пробойной, является важным архитектурным акцентом в рядовой малоэтажной застройке, придавая ей своеобразный колорит.
Здание возведено в 1872 году по заказу местной еврейской общины по проекту архитектора Л. Шмигельского, существенных перестроек не претерпело, поэтому хорошо сохранило аутентичные формы. Дом прямоугольный в плане, двудольный. Восточную его половину занимает большой двухсветный с балконом молитвенный зал синагоги. Балкон предназначался для женщин. В восточной стене зала - небольшой выступ с нишей - так называемый Аарон хакадеш. Зал хорошо освещено благодаря тому, что в трех стенах сделаны большие стрельчатые окна, над которыми - ряд круглых окон (сейчас они заложены). Западная половина дома двухэтажная, на первом этаже - вестибюльная группа с лестничной клеткой, на втором - зальное помещение учебного назначения.
Архитектурные формы и декор фасадов выдержаны в стилистике историзма 1870-х гг. Применены неоготические стрельчатые, прямоугольные и круглые окна и ниши с массивными наличниками, зубчатый неороманский парапет над карнизом, декоративные угловые консольные башенки типа кавальер.



                                                          Мезинський парк



Мезинская стоянка

Мезинская стоянка
Археологический памятник позднего палеолита. Здесь найден первый в мире ансамбль музыкальных инструментов.
Именем Мезинской стоянки названа культура восточного граветта - Мезинская культура. Археологи также классифицируют культуру как раннюю мадленской культуры.
Расположена на Севере, близ села Мезин (Коропский район, Черниговская область). Датируется около 18000 лет до н.э.
Осенью 1907 во дворе казака Кошель из села Мизин было найдено какие-то большие кости. Новость быстро распространилась и заинтересовала археологов. Как выяснилось впоследствии, здесь находилось поселение древних людей (кроманьонцев эпохи позднего палеолита). По столетний период исследований археологи откопали пять круглых жилищ диаметром около семи метров и площадью до 25-ти квадратных метров. Эти куполообразные жилища были похожи на «чумы» северных народов: они были построены из деревянных жердей, покрыты шкурами животных, а снаружи обложены животными костями и рогами. Вблизи них находились места обработки камня и костей.
Кроме жилых и хозяйственных построек на этой территории найдено немало оригинальных высокохудожественных изделий из бивня Мамонта: скульптуры-статуи, стилизованные женские статуэтки, фигурки животных, птиц, браслеты, украшенные орнаментами. Один из браслетов покрытый первым известным изображением меандра, другой - покрытый первым известным свастичным изображением. Геометрические орнаменты, выполненные красной охрой и глубокой резьбой на костях мамонта. Считается, что браслеты были изготовлены из прямых пластин клыков мамонта, которые были согнуты неизвестным способом.
Неоценимой находкой на Мезинский стоянке являются удивительные изделия из костей (также с орнаментом), которые представляют собой музыкальные инструменты, которые применялись для сопровождения танцев. К так называемым звучащих инструментов принадлежит также «шумящий» мезинский наборный браслет, состоящий из пяти отдельных незамкнутых колец. Это своеобразные кастаньеты, которые пока единственным свидетельством о наличии танцев в палеолитической культуре Восточной Европы. Здесь же были найдены и впоследствии расшифрованы древние графические записи музыки, т.е. тогдашние ноты. Эту удивительную музыку более 20 тысячелетней давности уже несколько лет можно слышать в исполнении черниговского военного оркестра Северного оперативного командования Вооруженных Сил Украины.
Стоянка была заселена в зимнее время, здесь активно охотились на зверя.
Семь лет жизни (1954-1961) посвятил исследованию Мезинской стоянки известный украинский археолог Шовкопляс Иван Гаврилович. Результаты длительных исследований подытожил в монографии "Мезинская стоянка". - Киев: Наук. мысль, 1965.





                Черешеньки- історія  села і школи



Історія села Черешеньки

Північ Чернігівщини, сувора і прекрасна. На правому березі Десни серед лісів і придеснянських лук причаїлося мальовниче село з милозвучною назвою-Черешеньки. Воно завжди по-особливому приваблювало до себе людей. Красою чудових придеснянських краєвидів, багатою минувшиною та її памятками.

У XVII-XVIII ст. Черешеньки входили до складу Понорницької сотні Чернігівського полку. До 1767р. Черешеньки були частиною монастирської вотчини, що належала графу М.І.Владиславовичу. В 1767р. цю вотчину купив граф П.О.Румянцев за 6000 крб. Коли фельдмаршал побував у Вишеньках і дізнався, що назва с. Вишень-ки походить від слова «вишня», він перейменував свою резиденцію Чернявка в Черешеньки у відповідності з назвою села. Саме в Чере-шеньках з 1781 по 1787р. знаходилася резиденція П.Румянцева. Здійснюючи управління Малоросією, він любив відпочивати тут і побудував декілька палаців різних типів-турецький, молдавський, китайський, італійський; прекрасні ставки, сади та інше. До нашого часу ці пам’ятки не збереглися.

Після смерті Румянцева його володіння перейшли до княгині М.О.Долгорукої. Князі Долгорукі побудували в Черешеньках цукровий завод, а для відправки своєї продукції зробили канатну дорогу через Десну, а від річки до станції Алтинівка була прокладена залізнична дорога. Князь О.Долгорукий також взявся за реконструкцію заводу, для чого запросив спеціалістів з Німеччини і завіз нове обладнання. Для цього було пущено завод по виробництву цегли з маркою «КД» , яка була використана для розширення заводського корпусу, зведення житлових будинків і двох великих складів для зберігання цукру. Ці будинки, крім заводського корпусу, стоять і нині в Черешеньках. Після революції 1917р. завод було націоналізовано.


В 1922р. на базі Черешенської економії була організована профшкола, де готували агрономів.

В 1932р. на території Черешеньок розмістилися дві установи: «Заготзерно» та дитячий будинок.


Черешенський дитячий будинок

Довоєнний період

В 1932р.-- в Черешеньках було організовано дитячий будинок. Історія його починається з грудня 1917р., коли по декрету В.І.Леніна був ор-ганізований в м. Чернігові дитячий будинок для безпритульних ді-тей та сиріт. В 1932р. по р. Десні прибули перші діти до Черешеньок. Щасливе і радісне було життя в Черешеньках. Дитбудинок мав свою школу, гарно обладнані гуртожитки, електростанцію, радіовузол, допоміжне господарство. В дитбудинку знаходилось 180 дітей.

1933-1937рр. були для вихованців особливо тяжкими. Влітку 1933р. щодня вмирало від голоду 2-4 дітей. Чотири директори змінилось за цей час. Покращились умови життя після 1933р., але в навчально-виховній роботі помітних зрушень не відбулося. З цієї причини в травні 1937р. Чернігівський обком партії направив на роботу директором дитбудинку ім. Комінтерну секретаря обкому комсомолу І.Н.Темеса і групу комсомольців із 7 чоловік. Ілля Наумович , сам вихованець дитбудинку , дієво взявся за роботу. І скоро стали помітні зміни на краще. Було йому тоді 28 років. Значно покращилось харчування дітей, і не лише за рахунок держави, а й завдяки допоміжному господарству.

В 1938р. міняється контингент дітей. Вихованцями стають діти , батьки яких були репресовані сталінським режимом. Відтоді дитбудинок почав носити назву спец дитбудинку, в якому прожива-ло майже 500 вихованців.

Спецконтингент дітей

1.Дейнеко Тамара

2.Зідер Неля

3.Едельштейн Карл

4.Едельштейн Володимир

5.Ольштинський Казимир

6.Журавський Соломон

7.Ройтман Фелікс

8.Гертлер Семен

9.Лацис Імант

10.Григорьян Григорій

11.Кушкурний Іван

12.Молодцов Сталік

13.Круглова Роза

14.Живальов Ігор

15.Левандовський Борис

16.Брайєр Михайло

17.Азенберг Айзик

18.Ройзенбліт Янкель

19.Клец Хаїл

20.Дричик Катерина

21.Гудес Семен

22.Стомпель Гітля

23.Лапін Олександр

24.Цвях Ганя


Під керівництвом І.Н. Темеса дитбудинок зайняв перше місце серед дитячих будинків України.


































8 коментарів:

  1. Автор видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  2. Автор видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  3. Матеріал дуже цікавий, пізнавальний, корисний не тільки для вчителя історії, а й учителя української мови та літератури.

    ВідповістиВидалити
  4. Матеріал дуже цікавий, пізнавальний, корисний не тільки для вчителя історії, а й учителя української мови та літератури.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вдячна за гарні слова. Про що Ви б хотіли довідатися ще?

      Видалити
  5. Дякую, дуже цікаво. Тим більше, що мій дідусь (Шило Василь Митрофанович) та бабуся (Шило Тетяна Григорївна) були викладачами, вихователями Черешенської школи-інтернату. Все моє дитинство було звязано із Черешеньками.

    З повагою, Сергій Шило, доцент КНУ ім. Тараса Шевченка, фізик.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Приємно чути такі слова. А ще краще булоб отримати деяку інформацію про Ваших дідуся та бабусю

      Видалити