Допоки житиму...

Минають дні і ночі - та назавжди

Калейдоскоп кривавий, невблаганний,

Я бачу ті обличчя і ті очі

Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані

Допоки житиму, я пам'ятати буду

Жінок із надписом на грудях "Мама"

І закатованого Юрія Вербицького

Й слова пророчії Сергія Нігояна.

Допоки житиму, в вухах стояти буде

Той дзвін церков, що душу рве на клапті,

І "Отче наш" останній перед штурмом

І плач безсилий дівчини у білому халаті

Назавжди закарбується у генах

І світлий чуб Войтовича Назарка

І образ чистий Гурика Романа

І дівчинки трьохрічної, що залишилася без батька

Чи то Господь нам шле такі випробування

По аналогії із власним Сином?

Та нація безстрашна не вмирає,

На заздрість ворогам збудуєм Україну!

29 січня 1918року-бій під Крутами

Скипіло образою серце юнацьке —
І триста із кращих, найкращих пішло,
Згадавши за предків, за славу козацьку
Зогиджене місто і темне село...

Пішли і понесли у жертву державі —
Всю радість юнацтва, кохання та кров.
І сяєвом дивним в кривавій заграві
Ненависть зайнялась, заблисла любов!

Хай з півночі сунуть кацапськії валки,
Мов орди монголів, мов гунів стада,
Хай грозить їм привид далекої Калки,
Когорта завзяттям горить молода.

Назустріч шість тисяч нащадків Андрія,
Від жаху застигли лани біля Крут!
Бо триста, лиш триста (хоч світить їм мрія)
Завмерли у лаві залізній і... ждуть...

Бій бачив лиш Крутів будинок низенький.
Залякані села, німії поля...
Шість тисяч і — триста — страшні ті обценьки!
І жертву приняла козацька земля!..

Та прийде пора: знов заграють гармати.
Їх гомін могутній вітри понесуть...
В дні бою і слави, в дні помсти-відплати.
Порвем міліони легендою Крут!