пʼятницю, 2 листопада 2018 р.

                             Освітня подорож -семінар "Україна- Польща"
Учасники семінару

В Пшемислі


У Львові


Нещодавно мені поталанило прийняти участь в освітній подорожі по теренах Західної України та Польщі, організованій Українським Центром вивчення історії Голокосту, з яким я співпрацюю уже декілька років. Хоча слово «поталанило» не зовсім підходить, адже ця подорож стала таким собі бонусом за проведену роботу. В травні цього року моя учениця( зараз- студентка Київського Університету ім. Шевченка) Халімон Богдана виборола два третіх місця в конкурсі робіт про Голокост: одне- за дослідницьку роботу і друге- за фільм про Голокост на Коропщині. І ось у жовтні цього року був організований семінар- подорож. 15 учасників, вчителів та викладачів з 10 областей України мали можливість не тільки побувати в різних містечках України та Польщі, але і краще ознайомитися з певними аспектами та особливостями історії Голокосту на даних територіях. Під час подорожі ми відвідали пам’ятні місця у Львові, побували у Раві- Руській та Жовкві. У Львові побували в Янівському концтаборі, Центрі міської історії та відкритому музеї «Територія Терору». А потім була Польща…Чотири дні ми мали можливість знаходитися в чудовому місті Любліні. Історикам добре відоме це місто, в якому була укладена унія про об’єднання Польщі та Литовського князівства і утворення Речі Посполитої. Люблін полонив моє серце старим містом, своїми замками, вичурними будинками, фонтанами і своєрідною чарівною атмосферою. Саме в Любліні знаходиться потужний музей «Брама Гродська» - унікальне місце, де зібрані незвичайні експонати з історії міста, де вивчається кожна вулиця, кожний будинок. А якщо згадати про 43тис. знищених євреїв міста в часи ІІ світової війни- то в музеї заведена папка на кожну загиблу людину і ведеться робота, щоб віднайти будь-яку інформацію про цих людей. «Брама Гродська» розташована в самому центрі старого міста, тож і мешканці міста, і туристи, яких тут надзвичайно багато, можуть не тільки зайти в музей, але тут же пообідати, випити чашку кави та навіть побачити виставу на історичну тематику. Та повернемось до нашої подорожі. Всі дні в Польщі ми фактично перебували на «колесах», тобто побували в багатьох місцях, де знаходилися так звані «фабрики смерті» по знищенню євреїв та інших народів . Шокуюче враження справив табір смерті в Белжеці, де за 9 місяців було знищено 450 тис. людей. Врятувались тільки двоє. Коли бачиш це поле у 6га , усіяне тисячами каменів різної форми, здається, що це душі невинно убієнних і стає дійсно моторошно. За околицею Любліна знаходився і відомий всім концтабір Майданек площею 270 га. Зараз там створено меморіальний музей- комплекс, який учасники семінару також мали змогу відвідати. Ми пройшли всю ту дорогу, Чорну дорогу, якою йшли бранці; бачили бараки, крематорій , печі, в яких спалювали тіла; працювали з архівними матеріалами. В «Брамі Гродській» відбулась презентація книги польського історика Р. Кувалека «Табір смерті в Белжеці», на яку запрошена була і наша група. Всі учасники семінару прослухали також цілий цикл лекцій як українських, так і польських істориків; отримали ексклюзивні видання в подарунок. А саме головне – це нові друзі-однодумці, нові враження і неоціненний досвід та знання.
Крім того, була можливість порівняти вшанування памяті жертв Голокосту в Україні та Польщі. Слід віддати належне польській стороні. В них ведеться систематична послідовна робота всіх інституцій, як державних, так і громадських. Для прикладу: в шкільній програмі з історії України вивченню Голокосту приділяється тільки один із пунктів одного уроку, навіть не урок. В Польщі виділено 14 уроків з історії та 9 уроків з мови . Крім того, рекомендовано (а в деяких містах обовязкове) проведення екскурсій до місць знищення євреїв. Я вже не говорю про так звану «публічну історію». У Любліні по всьому місту можна побачити і таблички на тротуарах «Тут було гетто», і написи на стінах, мостах, східцях про єврейську історію. В Україні ця робота тільки зароджується і то в основному це Львів, терени Західної та Центральної України. На державному рівні згадують хіба що під час вшанування якихось трагічних дат. Ця тема , тема Голокосту- забута, непотрібна , незручна. Можливо тому і виник військовий конфлікт на Донбасі , і Крим втратили, бо не виносимо уроків із минулого, не шануємо памяті, а можливо не хочемо знати всієї правди про нашу історію. А історія Голокосту- це теж наша історія, частинка нашої історії, яку потрібно якщо не знати, то хоча б належно шанувати пам'ять про його жертви.