Скарбниця досвіду


«Бій  під  Крутами   (вшанування  пам’яті  юнаків, які героїчно загинули у бою  під Крутами  29 січня 1918 року)»
Мета заходу:

Æ  формування  в учнів почуття  патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого;

Æ  формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу однолітків;

Æ  формування інтересу до літератури про бій під Крутами.


Обладнання:

P фотоматеріали  та документи: 
@ 22 січня 1918 р. Наказ  особливого коменданта м.Києва   М.Ковенка  та голови Українського революційного комітету гарнізону М.Києва Березняка про організацію добровільного українського війська;
@ бій під  Крутами. 29 (16).01.1918 р.  Схема бою;
@ список встановлених учасників бою під Крутами;
@ 5 березня 1918 р. Наказ  про створення  слідчої  комісії  для зясування  обставин бою з більшовиками під Крутами;
@ 19 березня 1918 р.  Інформація  газети «Нова Рада» про похорон студентів-січовиків;
@ 1918 р. Похорони загиблих під Крутами студентів;
@ 1956 р. Оголошення про святкову академію з нагоди річниці бою під Крутами;
@ набір пам’ятних марок, випущених до 33-річниці битви під Крутами Підпільною Поштою України;
@ «За  волю України. Полеглим синам в бороні під Крутами» - київський плакат 1918 р.;
@ пам’ятна монета, номіналом у 2 гривні, присвячена бою під Крутами.

P фонова музика:
1 «Балада про Крути»;
1 «Реквієм»

P Відео матеріали  («Невідома Україна»,   фільм 91 «Лист без конверта» - 12хв.32 сек.).
І  згадую  чомусь я мимоволі
Великих лицарів своїх;
Лежать вони покинутими в полі
І без хрестів могили їх.
О.Олесь


1 – й  учень:
   У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.

2 – й  учень:   У бою під Крутами полягли київські студенти й учні, що 1918-го стали на захист незалежності своєї Вітчизни.

2 – й  учень: Поїзди, проходячи повз цю маленьку станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять... Немов будять приспану й присипану порохом забуття за часів СРСР нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави. Передчасно зів’ялий цвіт, юні романтики...

3 – й  учень:  Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою.

4 – й  учень:   На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.
5 – й  учень:   16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва  розпочався  бій, який  тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.



1 – й  учень:   Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючому ворогові та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.
4 – й  учень: Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там.
6 – й  учень: Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
3 – й  учень: Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
7 – й  учень: Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.
8 – й  учень: Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто
перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від декількох до декількох сотень. Наприклад Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти»:
6 – й  учень:
    На Аскольдовій могилі
    Поховали їх —
    Тридцять мучнів-українців,
    Славних молодих...

    На Аскольдовій могилі
    Український цвіт! —
    По кривавій по дорозі
    Нам іти у світ.

    На кого посміла знятись
    Зрадницька рука?
    Квітне сонце, — грає вітер
    І Дніпро-ріка...

    На кого завзявся воїн?
    Боже, покарай!
    Понад все вони любили
    Свій коханий край.

    Вмерли в Новім Заповіті
    З славою святих.
    На Аскольдовій Могилі
    Поховали їх.

            Павло Тичина, 1918 рік
P (Перегляд  фільму «Невідома Україна»,   фільм 91 «Лист без конверта» - 12хв.32 сек.)

7 – й  учень: до нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі
(Учні по черзі  зачитують імена героїв)
  • Сотник Андрій Омельченко
  • Володимир Шульгин
  • Лука Дмитренко
  • Микола Лизогуб
  • Олександр Попович
  • Андріїв
  • Божко-Божинський
  • Ізидор Курик
  • Олександр Шерстюк
  • Головощук
  • Чижів
  • Кирик
  • Андрій Соколовський
  • Микола Корпан
  • М.Ганькевич
  • Євген Тарнавський
  • Гнаткевич
  • Пипський
4 – й  учень: Вшануємо пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

2 – й  учень: у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.




1 – й  учень: Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі...
3 – й  учень: Вони - студенти, курсанти, школярі - виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.
5 – й  учень: В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це - символ нескореного духу нашої нації.
Учні  всі  разом промовляють слова:
Вічна слава героям Крут!
(Учні вклоняються та йдуть зі сцени).





10 клас. Історія України.
Тема уроку:"Шляхи України до незалежності"



Хід уроку


I.Організаційна частина

У діловій грі беруть участь чотири команди учнів 10 класу. На початку гри вчитель нагадує правила гри, представляє журі. Визначають номінації: «Найрозумніша команда», «Найрозумніший капітан», «Найрозумніший гравець». Гра проходить у декілька турів.

Макcимальна кількість балів-10.

Для визначення послідовності гри команди виконують завдання «Зєднай по парам»



  1. М.Грушевський; А Українська держава;

  2. П.Скоропадський Б Директорія ;

  3. В. Винниченко В Центральна Рада;

  4. С. Петлюра Г Генеральний Секретаріат



Журі записує назви, номери учасників команд і впродовж гри заповнює протоколи, а в кінці гри нагороджує переможців трьох номінацій.

II.Вступна частина

Слово вчителя

Історія української державності має давні традиції і сягає давніх віків. Але нам цікавіші ближчі періоди нашої історії-це історія державотворення в 1917-1920-х рр..

Це був дійсно унікальний період, коли в українців появилась реальна можливість утворити власну державність. Вони її і утворили, та не змогли, на жаль, зберегти. Які це були державності, чому вони зазнали поразки-ми сьогодні спробуємо розібратися.

III.Головна частина

Перший тур «Візитка»

Кожна команда-учасниця представляє свою візитку :

-Центральна Рада;

-Українська Держава;

-Директорія;

-ЗУНР



Другий тур «Законодавчий»



Команда повинна визначити назву документа за уривками:

  1. « Однині на території УНР наявне право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовується»

(III Універсал)

  1. «…Уповноваження Генерального Секретаріату поширюються на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську…»

( Тимчасова інструкція)3. «Прямуючи до автономного ладу на Україні, ЦР в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання» (другий Універсал)

4. «Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям» (Перший Універсал)

5. «ЦР затверджує Генеральний Секретаріат в цілості, висловлюючи йому своє довіря. До складу ГС входить 14 секретарів…» (Статут ГС)

6. «Українська ЦР, обрана українським народом, незабаром поповниться представниками інших народів, які живуть в Україні» (Другий Універсал)

7. «віднині на землі Республіки Української смертна кара скасовується» (Третій Універсал)

8. «Ми, Українська ЦР, приписуємо всім громадським управам і установам з 1 числа місяця липня накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно , і негайно регулярно пересилати його в скарбницю ЦР» (Перший Універсал)

Третій конкурс «Політична агітація»

Команди представляють розробки агітацій.

  1. «ЦР-Представниця всієї української громади»«П.Скоропадський –нащадок славного козацького роду, принесе Україні справжню свободу; мир та спокій простому народу!»«ЗУНР та УНР-назавжди разом ми тепер»«Директорія-це останній шанс, тож підтримайте Петлюру повсякчас!»



Четвертий конкурс « Професіонали»

Цей конкурс полягає втому, щоб кожен учасник команди обов’язково відповів на питання , поставлені до їхнього уряду(питання в додатку)



Пятий конкурс «Політичні аналітики»



Цей конкурс на аналіз позитивних та негативних рис певних політичних курсів в Україні. Яка команда дасть найбільш правильну об’єктивну оцінку команді-суперниці, та і виграє.



Шостий конкурс «Лицарський турнір»

Капітанам команд необхідно відповісти на 8 запитань.



Сьомий конкурс « Політичний прогноз»



Усім відомий вислів: «Історія не має умовного способу». Але всупереч цьому твердженню спробуймо поміркувати, що було б, якби…

1.ЦР змогла реалізувати декларовані реформи.

2.Гетьман П.Скоропадський зумів утриматися при владі.

3.ЗУНР зберегла свою незалежність.

4.Директорію підтримали країни Антанти.



Восьмий конкурс «Народознавці»


Завдання для команд: виходячи з документа, визначити, які риси менталітету українців призвели до поразки української революції?



Чи був взагалі народ готовий до цієї революції?

(Історичні джерела додаються)

Девятий конкурс «Історичні паралелі»

Команди повинні будуть навести приклади подібності, схожості подій української революції з сучасною політикою

-Західна Україна і ЗУНР(більш політично активні,цілеспрямовані, вищий рівень політичної культури, національної свідомості);

-ЦР і ВР(боротьба за владу, за портфелі, балаканина, відсутність реформ, глухість до потреб народу);

-Історичні лідери(політичне суперництво в Директорії-В.Винниченко та

С. Петлюра і помаранчевій команді-В.Ющенко та Ю.Тимошенко; безвольність лідерів-М.Грушевський і В. Ющенко)

А чи був в середовищі політиків того часу політик , що міг би привести український народ до створення власної держави?

Заключне слово вчителя

На початку XXст. українці спробували утвердити свою державність. На жаль, їм це не вдалося. Причин цього можна навести багато. Та основною, як на мою думку, було те, що і народ, і національна еліта ще не були готові до цього, як нація. Не було також розуміння того, що Росії не потрібна була незалежна Україна, а Європі-сильна Україна.

Ось вам приклад того, для чого потрібно вивчати історію, особливо нашим політикам, щоб вони, приймаючи доленосні рішення, пам’ятали уроки минулого і не допускали тих помилок, яких припустилися діячі української революції. Також потрібні непохитність, рішучість, чіткий план дій, швидкі кроки, особистий приклад чесного порядного державного діяча, який на перший план ставить інтереси держави та народу.




10 кл. Історія України
Тема уроку: «Вони прославили Україну. А ми?»


Мета:узагальнити знання учнів про засади демократичного та суспільного ладу,етапи державотворення 1917-1918рр. з процесами будівництва української державності на сучасному етапі;розвивати вміння орієнтуватися в політичному житті сучасної України;виховувати громадянські якості особистості, почуття національної гордості,любов до Батьківщини та українського народу.
Хід уроку
І.Організаційний момент
ІІ.Вступ
Як світ новий з старого збудувати?
Як розбудити розум,що заснув?
Як научить байдужих почувати?
Як час вернуть,що марно промайнув?
Ці слова Лесі Українки вибрані епіграфом нашого уроку не випадково.Вони якнайглибше розкривають головні завдання уроку,на якому ми повинні підбити підсумки державотворчих процесів в Україні і порівняти їх процесами державотворення часів ЦР.
Дуже довгим і тернистим був шлях до незалежності.Не один раз українці намагалися утворити власну державу,не один раз піднімалися на боротьбу за своє визволення-і врешті- решт ця боротьба увінчалася успіхом.
З якими досягненнями ми зустрічаємо ХХІ ст.,чим можемо пишатися,а чим-і не дуже.Яке майбутнє чекає Україну,нас з вами і майбутнє покоління українців?Це в великій мірі буде залежати від того,чи засвоїли ми уроки минулого,чи врахували ті помилки.які були допущені попередніми творцями української державності.Адже правду кажуть:»Не знаючи минулого-не побудуєш майбутнього.»
Тож сьогодні ми поговоримо і про минуле,і про майбутнє,і про сьогодення.
ІІІ.Основна частина
Наш урок буде проходити у формі ток-шоу,на якому три групи учнів будуть представляти свої проекти і як це їм вдасться зробити-судити вам.В кінці уроку хотілося б отримати від шановного журі своє заключення.
Задовго до уроку було надано завдання самостійно знайти інформацію щодо  певних державних діячів України,опрацювати цю інформацію і підготувати іі,як міні-презентацію.
Перша трійка учнів підготувала роботи про відомих людей України, які дійсно є нашою гордістю і славою, і які внесли свою частку сил і душі в розбудову української держави.
а) «Т. Шевченко – «співець»України»
Перша наша презентація присвячується Т .Г.Шевченку,і це не випадково, це не просто дань таланту, великому поету, художнику і великій людині. Тому що Шевченко – це національний пророк. З його появою відпала потреба доводити, що українці – це окремий народ, який має свою мову та культуру.
Дуже влучно сказав про роль Т. Шевченка український письменник Ю. Мушкетик: «Кажуть, немає програми державотворення? Ось вона, тут! У «Кобзарі»! Читаймо і робімо¸як тут написано, й збудуємо Україну!»
Питання по презентації:
  1. Як ви вважаєте,чи здійснилися мрії Т. Г. Шевченка про велику, нову, вільну Україну? В кого інша думка?
  2. Чи про таку Україну мріяв великий поет?
б) «М. С. Грушевський – інтелект української нації»
Наступна презентація присвячена великому українцю, історику зі світовим іменем,людині енциклопедичних знань, визначному політичному діячу України, голові ЦР, а пізніше- Президенту УНР М. С.Грушевському.
Питання по презентації:
  1. Як високоосвічена, інтелектуальна людина, М. Грушевський свято вірив у високі ідеали, в ідеали братерської дружби народів, хоча потім ці ідеали були розстріляні гарматами більшовиків в 1918 р.?
  • В чому була сила, а в чому слабкість М. Грушевського, як політика?
  1. ЦР, яку очолив М. Грушевський, на той час була унікальним явищем.Адже на землі, де все українське заборонялося, не допускалося, виникнення українського парламенту було подією великої історичної ваги?
  • Чому ж ЦР не втрималася при владі?
  1. Чи є щось спільне в діяльності ЦР з нинішньою автономно-самостійною Верховною Радою?
(немає єдності, єдиних поглядів на розвиток країни, на  вибір союзників, ставлення до опозиції, боротьба за політичну владу, невирішеність питань)
а) ставлення до майбутнього політичного ладу і статусу
б) 2 течії
в) боротьба з опозицією – самостійниками, економічні реформи
г) невирішеність економічних, соціальних питань
д) ставлення до армії
в) «П. Скоропадський – «останній шанс» України»
Він був, напевно, даний Богом Україні в дуже скрутний і переломний момент її історії. Людина дії,справжній патріот, прагматик, людина цілеспрямована, далекоглядна і надзвичайно порядна.
Питання по презентації:
  1. Чи була вина П. Скоропадського, що шанс на збереження державності було втрачено?
  2. Як ви оцінюєте роль П. Скоропадського, його вклад в розбудову української державності?
Питання для всіх груп:
  • Чию позицію, чию програму  діячів доби УНР ви підтримуєте7 Чому?
Герої нашої розмови – дійсно видатні особистості, які прославили Україну,бо були справжніми патріотами, справжніми синами своєї землі. Вони доклали титанічних зусиль, щоб зробити Україну справді незалежною, успішною європейською державою.
Те, що Україна стала незалежною – це великий здобуток. Та чи про таку Україну мріяли ці великі українці?
Нинішня політична еліта, на жаль, не врахувала уроків державотворення доби УНР. Сучасні політики більше переймаються політичними процесами,переділом зон впливу. Чи є в нас діячі, для яких головними пріорітетами в їхній діяльності будуть не власні імідж чи гаманець, а проблеми держави та її громадян?
Наша друга група мала завдання вибрати з українського політикуму найбільш перспективних політичних лідерів, здатних переломити негативні тенденції розвитку України.
Кого обрали і які надії на них покладають,ми зараз дізнаємось.
Вибір наших учнів впав дійсно на молодих,незаангажованих, високоосвічених молодих політиків. Та чи вистачить їм сил, щоб прийти до влади і правильно своїми повноваженнями скористатися.
Знову ж таки, це в великій мірі це залежить від нас, громадян України, від нашої громадянської позиції. Щоб була сильна держава – потрібне активне, не байдуже суспільство, нове мислення і нове ставлення до питань державного значення. Наша пасивність, відгородженість – наші найлютіші вороги. Хотілося б вірить, що ви,підростаюче покоління,будете мати більш активну життєву позицію і не будете розмінювати свої погляди на дзвінку монету.
А для цього треба мати неабиякий багаж знань, широкий кругозір, щоб правильно оцінювати те, що відбувається в державі і правильно,вірно робити свій вибір, вибір справжнього громадянина, патріота, а не стороннього спостерігача.
ІV. Результати соціологічного дослідження.
Незадовго до уроку, серед учителів і учнів було проведено соціологічне опитування і зараз ми познайомимося з його результатами. В опитуванні брало участь 10 учителів нашої школи і 30 старшокласників.
Незаперечним лідером,як ми бачимо,і в старшокласників, і в учителів є Т.Шевченко. І це не підтасовані,а дійсно справжні результати опитування.
Як ми бачимо,молодь цікавиться життям і станом в Україні,і її найбільше хвилюють проблеми,які дійсно актуальні для нашої держави і з якими їм прийдеться зіткнутися. Молодь мислить категоріями більш глобальними і масштабними.
На питання: «Чи пишаєтеся ви своєю державою?», деякі учні відповіли, уточнюючи свою думку, і найкращі з них я занотувала.
- «Так,я пишаюся своєю державою,тому що я народилася в Україні»
- «Так, я пишаюся своєю державою,бо люблю Україну»
- «Так, я пишаюся своєю державою,бо вона у нас єдина»
- «Так,я пишаюся своєю державою, бо я – Українець»
Здавалося б, прості слова, але ці слова йшли від усього серця, від сердець ще зовсім юних громадян України, яким не байдужа доля своєї держави. Щиро кажучи, я була вражена багатьма відповідями, і не просто відповідями, а серйозним ставленням до всіх питань, поставлених в анкеті.
Наші діти – не байдужі. У свої 16 років вони відкрили для себе істину : «Ми – українці, повинні мати власну демократичну цивілізовану, заможну державу. Ми самі повинні відстоювати і розбудовувати її. Для цього ми і прийшли в цей світ. Майбутнє – за нами!»





УСТИМ КАРМЕЛЮК – НАРОДНИЙ ГЕРОЙ ЧИ КРИМІНАЛЬНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ?
Очікувані результати: учні розвиватимуть вміння здобувати інформацію з історичного джерела та інтерпретувати отримані результати, підтверджуючи ними власні судження та узагальнення; визначатимуть відмінності документальних історичних джерел від літературних та художніх творів; встановлюватимуть мотиви діяльності та вчинків історичної особи; оцінюватимуть наміри та наслідки її діяльності; виховуватимуть у собі толерантність та повагу до чужої думки.
Тип уроку: урок закріплення та застосування знань, умінь та навичок.
Форма навчального заняття: практична робота.
Методи навчання: метод проблемного викладу матеріалу, частково-пошуковий, метод дискусії.
Обладнання: витяги з історичних джерел, портрет У. Кармелюка.
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА УЯВЛЕНЬ
На цьому етапі учні пригадують, яких форм набула реакція українського населення на посилення соціального гніту, називають найбільші заворушення козаків, селян та військових поселенців І пол. XIX ст.
III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вислухавши відповіді учнів, учитель звертає їхню увагу на те, що проблема оцінювання діяльності історичної особи належить до найбільш складних в історичній науці. Мабуть, важко знайти історичну особу в історії, чия діяльність і мотиви вчинків піддавалися б однозначному оцінюванню, якщо така людина не належить до рангу святих чи «слуг і диявола». Устим Кармелюк належить до числа тих історичних постатей, чия діяльність і в наш час викликає бурю оціночних суджень.
І, щоб підсилити проблемну ситуацію на уроці, вчитель може познайомити учнів з думкою педагога О. Федоніна, який у газеті «2000» від 13.01.2006 р. пропонує прирівняти Кармелюка до відомого серійного убивці Чикатило. Учитель пропонує учням на основі аналізу історичних джерел самим відповісти на головне питання уроку: так ким же був насправді Устим Кармелюк — народним героєм чи кримінальним злочинцем?
IV. ПРЕДСТАВЛЕННЯ ПЛАНУ РОБОТИ НА УРОЦІ, УСВІДОМЛЕННЯ ЗМІСТУ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Для більш ефективної роботи вчитель пропонує учням створити декілька експертно-дослідницьких груп, кожна з яких повинна опрацювати історичні джерела і представити результат цього опрацювання у вигляді висновку для подальшого публічного обговорення в класі. Інформаційно-документальний пакет матеріалів, що надається учням для опрацювання, містить коротку історичну довідку про життєвий шлях У. Кармелюка, витяги з історичних джерел, що створюють негативний образ У. Кармелюка, витяги з історичних джерел, що дають позитивну оцінку діяльності історичної особи, пам'ятки усної народної творчості як відображення певних історичних фактів у суспільній свідомості, історіографічні інтерпретації фактів сучасними істориками.
V. САМОСТІЙНЕ ВИКОНАННЯ РОБОТИ
Лабораторно-практична частина уроку
У цій частині уроку навчальна діяльність учнів може бути організована за декількома варіантами. Перший передбачає, що кожна з груп учнів буде аналізувати лише одну частину загального пакету матеріалів. Наприклад, одна група буде опрацьовувати витяги із історичних джерел, автори яких оперують негативними оціночними судженнями щодо особи У. Кармелюка, інша — ту частину пакету матеріалів, що містять позитивну оцінку його діяльності. Другий варіант передбачає, що кожна група матиме доступ до різних історичних джерел. Але в цьому випадку загальна кількість історичних джерел, наданих учням для опрацювання, має бути меншою за обсягом, який учні здатні опрацювати за час, встановлений вчителем. Будь-який варіант передбач ознайомлення учнів  з короткою історичною довідкою про життя і діяльність У. Кармелюка. Нижче подається загальний пакет інформаційно-документальних матеріалів
Інформаційно-документальний пакет матеріалів




Історична довідка
«Кармелюк (Кармалюк, в докуменітах  Карманюк) Устим Якович народився в селі Головчинцях Подільської губернії Жмеринського району у селянській сім'ї. 1812 р. за свої дії був відданий поміщиком Пигловським у солдати. 1813 р. разом із Д. Хроном утік з уланського полку, який розміщався в Кам'янці - Подільському, і повернувся в рідні місця. 1814 р. очолив селянським рух. 1830—1835 рр. селянський рух під проводом Кармелюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У повстанському русі брало участь близько 20 тис. чоловік. За 23 роки боротьби загони на чолі з Кармелюком здійснили понад, 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші і майно роздавали селянській бідноті. Для боротьби з повстанцям російський уряд у листопаді 1833 р. створив Галузинецьку комісію. Кармелюка чотири рази Заарештовували, засуджували до каторжних робіт і засилали до Сибіру. Але щоразу він тікав, повертався на Поділля й знову очолював повстанський рух. 10(22). 10.1835 р. Карме люк був убитий із засідки шляхтичем Рутковським.
Погляд очевидців № 1
1. 1822 р. березня 27.— Свідчення в комісії Летичівського нижнього земського суду дружини Кармалюка Марії Антонівни Щерби. «...Уверял ее и детей своих, что принесенные вышепоясненные веши заработал своим ремеслом сапожническим. Не открывался пред ней никогда, где он проживал, а говорил только, что проживает между людьми и пропитание сыскивает себе сапожничеством».
2. 1822 р. березня 28. — Очна ставка Устима Кармалюка з синами.
«...Последние (сыны), целуя отца в руки и лицо, утверждали, что он есть в действительности их отец родной и называется Устин Карманюк, противу чего сей последний, хотя с изменением себя в лице вздрожавшим голосом, чинил запирательство, говоря одно и то же, что он не их отец, холост и не Устин Карманюк, а Василий Гавриленко».
3. 1822 р. березня 29. — Зі свідчень сіл Головчинців та Овсяників.
«... ночью Устин Карманюк с другим каким-то неизвестным человеком приходил в панскую пасеку, при коей показатель и Лукашенко для досмотра находились, ...намеревал спалить, но по просьбе его, показателя, и Лукашенка намерение свое оставил без действия, объявляя, «что де дабы не сделать вас несчастными». Однако требовал о сем помещику объявить и о том, что будут еще спалены винокурня и ток за то, что его отдал в рекруты, о чем сем тогда же донесено помещице».


4. 1826 р. грудня 4. — Наказ подільського губернатора графа Грохольського.
«Означенные (Кармалюк та його товариші) грабители ограбили и прибили посессора селения Комаровец, который, хотя требовал от тамошних крестьян для поимки их помощи, но ему в том отказали, ибо участвуя, по-видимому, с злодеями, дают им у себя пристанище...»
5. 1827 р. червня 17.— Зі свідчень в Летичівському нижньому земському суді співучасника Кармалюка — Ілька Сотничка.
«...он целым домом почти завсегда находился на работе помещичьей, чего не могши снести, проходит две недели из току господского бежал прямо в лес. Чрез все время таскался возле своего селения скрытным образом, ночевал большей частью в льоху, состоящем в лесу, где стояла пасека господская, сам один, и питался выпрошенным хлебом у пастухов и ягодами...»
6. 1827 р. червня 22. — 3 указу Летичівського нижнього земського суду.
«...помещик Янчевский явствует, яко при поимке преступников приказал крестьянам обступить избу, в которой они ночевали, чтобы первым знаком, им данным, тотчас выскочили ему на помощь. Однако они сие очень лениво делали, не знать, по боязни или по каким другим каковым причинам».
7. 1827 р. червня 23.— 3 журналу Летичівського нижнього земського суду.
«Карманюк при бытности многих людей говорил ему, Янчевскому, что он еще и за сим выйдет на волю и помстится на нем, Янчевском, а крестьянам, около него бывшим, говорил, чтобы не повиновались своим помещикам.
8. 1827 р. червня 25. — Зі свідчень селян села Кальної— Деражні в Летичівському нижньому земському суді.
«После того расспрашивал г. Янковский, где же вещи, что они награбили, и деньги, и на сие Карманюк отвечал, что вещей никаких нет, а имел семь рублей серебром, то и те отдал какому-то повстреченному им бедному человеку...»
9. 1827 р. червня 25. — Зі свідчень селян села Нового Майдана в Летичівському нижньому земському суді.
«...и за то, что они упустили Илька (член загону Кармалюка, дивись документ вище), помещик их г. Гдовский наказал их за то по 10 ударов розг...»
10. 1827 р. грудня 14.— З рапорта Летичівської міської поліції подільському цивільному губернатору.
«А дабы он, Карманюк, от похвалок удержался и не возмущал прочих арестантов, а равно не мог учинить побега, подобно как сделал с каменецкого замка, полиция решилась до разрешения начальства содержать его на цепи, хотя таковые воспрещены, по уважению, что другого средства не предвидит».
11. 1829 р. листопада 27.— Рапорт подільського губернатора графа Грохольського цесаревичеві Костянтину Павловичу.
«Литинский нижний суд продал с публичного торгу все найденное у жены Карманюка имущество, за которое, выручив 11 р. 90 к., отправил летичевскому почт-экспедитору Андреевскому...»
12. 1831 р. грудня 3. — 3 вироку Летичівського повітового суду.
«...Преступника Устима Карманюка за побег его в третий раз из каторжной работы ... наказать 101 ударами кнутом и, поновя указанные знаки, сослать по прежнему в каторжную работу под строгим караулом».
13. 1834 р. серпня 17.— З повідомлення Летичівської міської поліції.
«...Содержавшийся под стражею по делу ограбления подполковника Дембицкого и корчем Иван Карманюк (старший син У. Кармалюка), о коем дело состоит в решении оного суда, сего месяца 17 августа волею божею умре ...»
14. 1835 р. жовтня 10. — Реестр речей, винайдених у вбитого Устима Кармалюка.
«Карабинок короткий, заряженный картечью— 1, пистоль французский— 1, пика— 1, тулуп нагольный приношенный — 1, чемерка старая — 1, шаровары синие прино-шенные — 1, пара сапог простых — 1, девять рублей серебром».
15. 1839 р. серпня 31. — 3 указу Сената про відшкодування єврейською общиною містечка Деражні збитків поміщиці Поплінській, спричинених нападом Кармалюка.
«Произведенным следствием о грабеже открыто, что шайка Карманюка состояла из самого его, военного дезертира Копчука, одного неизвестного и четырех человек евреев м. Кальной — Деражни. Число евреев м. Деражни, участвовавших в злодеянии делом, простирается вообще до 30 человек...».
16. 3 церковного літопису села Каричінців — Шляхових.
«Рудковский за убивство Кармелюка был лично вызван ко двору государя императора Николая Павловича, где имел личное свидание с императором и всемилостивейше награжден золотым перстнем с императорской короной».




Орієнтовні запитання до цієї частини документів
1. Яким було ставлення до У. Кармалюка з боку селян? Хто, крім українців, ставав членом загонів У. Кармалюка? Чому селяни вступали до загонів У. Кармелюка? Яким було життя У. Кармалюка і тих, хто приєднувався до нього?
2. Якими мотивами керувався У. Кармалюк та члени його загонів, здійснюючи свої напади?
3. Спробуйте відтворити психологічний портрет У. Кармалюка на основі документів.
4. Зробіть висновки та узагальнення, підготуйтеся представити їх у класі (якщо цю частину документів аналізуватиме окрема група учнів).   
Погляд очевидців № 2
1.  1818 р. вересня 20. — 3 сентенції справи Кармалюка в комісії військового суду.
«...Владелец селения Пигловский свидетельствовал, что 1813-го года июня 30 спаленная в селении его Головчинцах винокурня беглыми рекрутами Устином Карманюком и Даниилом Хроном на последний конец стоила ему, Пигловскому, тысячу польских злотых ...»
2.  1822 р. березня 6.— Рапорт Головчинецької економії Латинському нижньому земському суду.
« ...они (Кармалюк та його товариші) повыбивали окна и двери, а войдя в горницу, начали бить домашних и велели дать себе денег и ключи от приборов, то хозяин принужден был дать им все, лишь бы даровали ему жизнь».
3.  1822 р. березня 12. — Свідчення Леська Базилицького.
«...злодеи (Кармалюк та його товариші), засветив светло и перевязав его сына, невестку, производили всем им до угодности тиранства и побои и, ограбив, ушли».
4.  1833 р. листопада 18.— Заява підполковника Дембіцького.
«после десяти часов напали на меня и мою семью разбойники (Кармалюк та ін.), от которых после долгого сопротивления, видя неравные силы, я с женою и грудным ребенком через окошко бокового чулана бежали, а малолетних два сына вынуждены были оставить».


5.  1835 р. серпня 14. -— Наказ засідателя Летичівського земського суду Мегердича.
«...напав на дом г-жи Поплинской, ограбили оную из имущества и денег на немалую суму...»
6.  1835 р. жовтня 10.— Повідомлення дворянина Федора Рудковського.
«По случаю темной ночи он, Карманюк, не мог видеть меня и людей в сенях ... вдруг смерился выстрелить, что я, предупреждая для спасения столь очевидной опасности собственной жизни, принужден был сделать по нем выстрел, и после такового oн, Карманюк, повалившись, вскоре жизнь кончил свою».
7.  1835 р. жовтня 16.— 3 журналу Летичівського земського суду.
«Сим образом кончил жизнь свою славный злодеяниями Карманюк ... соделавшийся, сказать можно, водрузителем всего зла и сим ввергнувший многих простолюдинов в пагубу и в самое даже суееверное всеобщее о его силах и могуществе мнение».
Орієнтовні питання до цієї частини документів
1. На кого нападав У. Кармалюк? Як оцінюються дії Кармалюка та він особисто в офіційних документах того часу? Чи можна, на вашу думку, трактувати діяльність Кармалюка як кримінальну?
2. Які емоції й почуття викликав У. Кармалюк у жертв своїх нападів?
3. Чи завжди можна виправдати дії У. Кармалюка?
4. Зробіть висновки та узагальнення, підготуйтеся представити їх у класі (якщо цю частину документів аналізуватиме окрема група учнів).
Перекази, легенди та пісні про У. Кармалюка
1. Т. Г. Шевченко:
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоть, здасться, не в кайданах,
Та не маю волі.
Слідять мене злії люди.
День, час і годину, —
Прийде туга до серденька.
То ледве не згину.
Комісари, ісправники
За мною ганяють;
Більше вони людей били,
Чим я грошей маю.
Зовуть мене розбійником
Кажуть, що вбиваю;
Я нікого не вбив ше,
Бо сам душу маю.
Візьму гроші в багатого,
Убогому даю,
І, так людей поділивши,
Сам гріха не маю.
Маю жінку, маю діток,
Однак їх не бачу,
Як згадаю про їх долю,
То гірко заплачу.
Треба мені в лісі жити,
Треба стерегтися,
Хоч, здається, світ широкий,
Та ніде подіться.
2. Селянин Марко Галушка так розказував (1894): «Багатих тільки та панів Кармалюк дуже не любив, обдирав їх і все те роздавав бідним, бо і сам колись був бідняком і перетерпів на своєму віку чимало горя та неправди».
3. М. Джуринський (1922): «Кармалюк, переказував мій дід, був не дуже високий, але плечистий і незвичайно сильний, дуже розумний, лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв. У нього було після другої втечі з каторги біля 100 чоловік компанії. Як пани збиткувались над людьми, то люди звертались до діда, щоб переказав Кармалюку. А той завжди захистить, бувало, покривджених. По нім і чужі плакали,» коли його було вбито одним панком».
4. Записано зі слів 95-літнього Мисліцького (1936).
Не захотів Кармалюк
Цареві служити,
Та й пішов у темні ліси
Хлопцями рядити.     І
Як над'їде який купець
Чи то пан багатий.
Візьміть, хлопці, оберіть,
Тільки й вашої плати.
Ви багатих обдирайте
Та бідним давайте,
І на мене, Кармалюка,
Всю надію майте.
Хоч я багатих обдираю.
Та бідним роздаю,
Розсудіть, добрі люди:
Я гріха не маю.
Орієнтовні питання до цієї частини документів
1. У якому середовищі побутували наведені легенди, перекази та пісні про У. Кармалюка?
2.  Чи можна віднести наведені вище пам'ятки усної народної творчості до історичних джерел? Чому? Наскільки об'єктивно у зміст легенд та переказів про У. Кармалюка відображає історичні факти? Що насправді відображає усна народна творчість?
3. Якому із наведених джерел ви найбільше довіряєте? Чому?
4. Зробіть висновки та узагальнення, підготуйтеся представити їх у класі (якщо цю частину документів аналізуватиме окрема група учнів).
Думки експертів
1. Гуржій І. О.
Устим Кармалюк, ім'я якого великий пролетарський письменник О. М. Горький назвав навіки овіяним славою, народився на Поділлі. Організувавши повстанський загін, він почав боротьбу проти експлуататорів, що тривала майже чверть століття. Очолені ним загони вчинили понад 1000 нападів на поміщиків, купців, шинкарів, царських урядовців і сільських глитаїв. Його люто катували, та завдяки міцному здоров'ю, залізній волі й непохитній вірі в справедливість своєї справи він витримав до 1000 ударів шпіцрутенами і канчуками, триразове заслання до Сибіру. Мужній народний месник, один з найпопулярніших селянських ватажків Устим Кармалюк загинув у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 р. Його підло вбив із засідки шляхтич.
2. Сарбей В. Г.
Незламним борцем проти визискувачів трудящих мас виявив себе легендарний народний герой Устим Кармалюк. Пан, побачивши в Устимі небезпечного бунтаря, поспішив відправити його в солдати. Але він не захотів миритися з солдатською муштрою. Незабаром утік і повернувся в рідні місця, де з таких же втікачів-селян і солдат організував повстанський загін. Повстанці нападали на поміщицькі маєтки, шинки, двори селян-багатіїв, карали експлуататорів і роздавали їхнє майно і гроші бідним селянам. Любов народних мас до свого ватажка, постійна готовність простих людей допомогти герою сховатись від переслідувачів робили Кармалюка невловимим. На Кармалюка організували справжнє полювання, вистежували його наодинці. І, нарешті, в ніч з 9 на 10 жовтня 1835 p., дізнавшись куди мав прийти Кармалюк, вороги влаштували засідку і підступно вбили нескореного повстанця. 
3. Турченко Ф. Г., Мороко В. М. Устим Кармелюк — героїчна і водночас трагічна особистість. Його жертвами, траплялося, були й ні в чому не винні люди. Такі особистості найчастіше з'являються в умовах загострення соціальних суперечностей, коли суспільство ще не встигло виробити цивілізованих форм розв'язання конфліктів. 


4. Реєнт О.
Справжнім народним ватажком став уродженець Подільської губернії Устим Кармалюк, який впродовж 25 років керував повстаннями на Поділлі, Волині, Київщині. Повстанські загони налічували до 20 тис.чоловік. В народній пам'яті і донині ім'я У. Кармалюка оповите славою народного месника, борця за права знедолених і соціальну справедливість.
Орієнтовні питання до цієї частини матеріалів
1. Яку із наведених інтерпретацій історичних фактів ви вважаєте більш об'єктивною? Чому?
2. Що об'єднує всіх істориків в оцінці діяльності У. Кармалюка? З якими твердженнями ви можете погодитися, а з якими — ні?
3. Оцінюючи діяльність У. Кармалюка, який би ви запропонували текст до підручника для учнів 9-го класу?
4. Зробіть висновки та узагальнення і підготуйтеся представити їх у класі (якщо цю частину документів аналізуватиме окрема група учнів).
VII. ОСМИСЛЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОВИХ ЗНАНЬ НА ПЕРЕТВОРЮЮЧОМУ І ТВОРЧОМУ РІВНЯХ
Метод «Коло ідей»
Після того, як малі групи завершують аналіз історичних джерел, кожна із них по черзі озвучує лише один аспект проблеми (варіант, коли група аналізувала окремий блок історичних джерел), що обговорюється. За другим варіантом проведення уроку група представляє свій варіант вирішення проблеми. У будь-якому разі дискусію треба перевести на теоретичний рівень осмислення історичного матеріалу, коли від учнів вимагається сформулювати свій варіант вирішення проблеми, навести на підтвердження своїх міркувань конкретні історичні факти, отримані в результаті роботи з історичними джерелами, та сформулювати висновки, пов'язані з висловленими міркуваннями.
VIII. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
На цьому етапі уроку обговорюються такі питання: Які відкриття були зроблені учнями на уроці? Які побутові і сюжетні подробиці запам'яталися після опрацювання історичних джерел? Чи змінилися уявлення учнів про цей період історії? Що саме? Який історичний факт найбільше вразив уяву?
IX. ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
Виконується на внутрішньому рівні, коли учні заповнюють листи «Самооцінки роботи малої групи», та зовнішньому, коли вчитель може визначити внесок учня в загальний хід вирішення проблеми згідно з обраною ним шкалою оцінювання.




Урок на тему: «Політичні портрети В. Винниченка і С. Петлюри»
Мета: створити політичні портрети В. Винниченка та С.Петлюри на основі попередньої теоретичної роботи творчих груп учнів; визначити персональну роль кожного діяча в процесі українського державного творення; порівняти їх як лідерів національно-визвольного руху в Україні на початку XX століття; навчити учнів знаходити головну думку, відстоювати свою точку зору, поважати точку зору опонента.
Задачі: розвивати пізнавальну діяльність учнів; формувати вміння порівнювати явища, діячів в історії; навички самостійної роботи з історичною літературою; залучати до індивідуальної та групової підготовки до уроку.
Обладнання: законодавчі акти Центральної Ради України, пам'ятка зі складання політичного портрета.
Наочність: відеофільм «Діяльність Центральної Ради в 1917-1918 pp.» (із серії «Історія української державності»).
Важливі поняття до теми: революція, універсали, автономія, терор, громадянська війна.
Перед уроком за два тижні учні були ознайомлені з темою та одержали індивідуальні та групові завдання, список літератури для вивчення..
Лише людина має історію свого розвитку.
С. Рубінштейн
ХІД УРОКУ
І. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ
Учитель. Завдання нашого уроку полягає у створенні об'єктивного політичного портрета українських державотворців на основі попередньої роботи творчих груп учнів. Вашій увазі пропонується пам'ятка, за допомогою якої ми з вами складемо політичні портрети.
Творчі групи представляють матеріал у вигляді виступів.
Після цієї роботи ми порівняємо, що було спільного та відмінного між В. Винниченком та С. Петлюрою.
Після цього зробимо узагальнення.


Пам'ятка з характеристики історичної особи
1. Історичні умови, виклики та вплив оточуючого суспільного середовища на формування особистості історичної постаті.
2. Особисті якості історичного діяча та умови їх становлення та формування.
3. Цілі діяльності та можливості їх досягнення.
4. Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета?
5. Основні результати діяльності історичної особи для регіону, країни чи світу.
6. Яке ваше власне ставлення до цієї особи як людини та історичного діяча?


II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
Відеофільм про події 1917 р. на Україні та створення Центральної Ради.
Учитель. Нам з вами мало що відомо про політичних діячів того часу. І на уроці ми з вами спробуємо визначити, яке місце посідають В. Винниченко та С. Петлюра в історії українського державотворення. А зараз, щоб нам відповісти на ці питання, треба згадати, за яких умов формувалися особистості В. Винниченка та С. Петлюри.
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Учитель. Постать В. К. Винниченка є досить драматичною. Широко відомий у 1920-1930-х pp. не тільки в Україні,. Росії, але й у Європі письменник і драматург, він аж до останнього часу в політичній історії не здобув одностайної оцінки, залишаючись «своїм серед чужих і чужим серед своїх».
1 творча група
1-а учениця. Володимир Кирилович Винниченко народився 18 липня 1880 р. на Херсонщині у селянській родині. Із семи років навчався у початковій школі. Потім батьки посилають хлопця до Єлисавтградської гімназії. Виходець із «мужиків», він відчув недоброзичливість з боку викладачів цього навчального закладу, де здобували освіту переважно діти дворян. Гімназист вдався до бурхливого протесту. Після кількох спроб приборкати свавільного юнака адміністрація у липні 1899 р. перед закінченням останнього, восьмого, класу виключає його з гімназії, прикриваючись несплатою грошей за навчання. Кілька років він мандрує півднем України, працює наймитом у поміщицьких економіях, знайомиться з життям і побутом простих людей, готується скласти екстерном іспити за гімназійний курс. Здобувши, врешті, атестат, він у 1901 р. вступає на юридичний факультет Київського університету, де у 1906 р. отримує диплом юриста.
1-й учень. На 1 курсі юридичного факультету Київського університету у лютому 1902 р. за участь у діяльності Революційної Української партії (РУП була створена у 1900 р. в Харкові і виступала за незалежність України) та в політичній пропаганді В. Винниченка заарештовують. Після звільнення йому забороняють навчатися в університеті і проживати у Києві та його околицях.
Навесні 1902 р. за завданням РУП він вирушає на Полтавщину, де займається агітаційною роботою серед селян. Восени 1902 р. його забирають на військову службу, але він продовжує підпільну революційну діяльність. У 1903 p.— другий арешт, після звільнення за амністією його переводять до дисциплінарного батальйону, але він утікає за кордон, бере участь у підготовці нової програми РУП, частина якої на другому з'їзді дістала назву УСДРП.
Революція 1905 р. в Росії штовхнула Винниченка до повернення в Україну, він веде агітацію і пояснює політику своєї партії. Наприкінці 1906 р. його заарештовують. Євген Чикаленко, відомий український громадський діяч, бере в'язня на поруки й, давши під заставу за нього велику суму грошей, допомагає вийти на волю. Володимира Винниченка переправляють за кордон. Він всю свою бурхливу енергію зосереджує на літературній діяльності, активно співробітничає в журналі С. Петлюри «Українське життя». Разом із М. Грушевським видає часопис «Промінь», який сприяв пожвавленню українського національного руху. Після Лютневої революції 1917 р. Винниченко разом з Михайлом Грушевським приїздить до Києва, щоб бути в центрі подій.
2-а учениця. Винниченко був членом РУП. Пізніше частина РУП відходить від самостійницьких позицій і бере назву УСДРП. Володимир Кирилович належить до лівого крила УСДРП, виступає проти підпорядкування національних інтересів соціальним завданням. І все-таки остаточно його кредо стало переконання: без національного визволення не може бути соціального.
У 1917 р. приїздить до Києва разом з Грушевським. Очолює перший  уряд УНР — Генеральний секретаріат і призначається генеральним секретарем внутрішніх справ. Він був (автором чи не всіх декларацій та універсалів. Політична криза в уряді призвела до виходу соціал-демократів на чолі з В. Винниченком зі складу Центральної Ради. Свої обов'язки прем'єра він склав через три дні після проголошення IV Універсалу (11.01.1918 p.).
26 квітня 1918 р. Винниченко, виступаючи на останньому засіданні і Центральної Ради, сказав: «Нам не можна в справі національного відродження покладатися ні на кого, ні на яку автономію в чужій державі».
Винниченко був одним із керівником повстання проти гетьмана П. Скоропадського. 14 листопада 1918 р. його було обрано Головою Директорії. Особисте суперництво з Петлюрою негативно впливало на діяльність Директорії. У лютому J1919 р., не погоджуючись із політичною орієнтацією на Антанту, вийшов із складу Директорії.
На початку травня 1920 р. Винниченко приїхав до Москви, де зустрівся з більшовицькими лідерами і дістав пропозицію обійняти пост заступника голови РНК, наркома і закордонних справ України. Володимир Кирилович подає заяву із проханням прийняти його до лав КП(б). Лідери українських комуністів позитивно розв'язують це питання, але висловилися проти його входження до Політбюро. Невдоволений цим, Винниченко повертається до Москви й публікує в журналі «Комуніст» «Лист до українських робітників та селян», у якому піддає нищівній критиці національну політику більшовицької партії. 23 вересня 1920 р. Винниченко назавжди залишив Україну. У 20-х роках оселився у Франції, де займався літературною діяльністю. У роки фашистської окупації Франції був ув'язнений у концтаборі. Помер у французькому містечку Жупен, що неподалік від Канн, у 1951 р.
3-я учениця. Володимир Кирилович по собі залишив велику літературну спадщину. Це романи «Заповіти батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Божки», п'єси «Великий Молох», «Чужі люди», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Медвідь». У своїх творах він змальовував крайнє зубожіння українського села, зародження революційних настроїв, політичної свідомості, відстоював українську націю як націю державну.
У 1920 р. опублікував спогади «Відродження нації», в яких проаналізував процес державотворення в Україні на початку XX ст. Він є автором романів, п'єс, драм. В еміграції 1949 р., за два роки до смерті, написав «Заповіт борцям за визволення», пронизаний почуттям відповідальності за долю України.
Учитель. А як ви, почувши повідомлення 1-ої творчої групи, оцінюєте діяльність Володимира Кириловича Винниченка з позиції сьогодення?
Звучать відповіді, в яких дається оцінка В. Винниченка як політика, громадського діяча, письменника, зокрема, робиться наголос на його прорахунках під час функціонування Директорії, в тому числі небажанні дійти компромісу з С. Петлюрою.
Учитель. Постать С.Петлюри в нашій історії не менш драматична. Він опиниться на чолі держави у найскладніший, найдраматичніший момент і буде виконувати свої обов'язки до останнього. А натомість отримає вирок — «зрадник», «диктатор», «погромник».
2 творча група
1-й учень. Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 р. в Полтаві у сім'ї візника, колишнього селянина. Не раз у гурті ровесників він захоплено розповідав, що його діди і прадіди були козацького роду. Після закінчення бурси, він навчався у Полтавській духовній семінарії. Симона Петлюру і його друзів було виключено з семінарії за «надто гарячий прийом Миколи Лисенка» (композитора).
У 1902 р. Петлюра приїжджає до Львова, де співпрацює в «Літературно-науковому віснику». Особливо близький він був із Іваном Франком, Михайлом Грушевським. У Львові він прослухав курс Підпільного Українського університету, де викладав весь цвіт галицької інтелігенції. Після цього курсу своїм учителем Петлюра став вважати Івана Франка. Ще тоді, у Львові, далекоглядним людям стало зрозуміло, що в особі Петлюри з'явився неординарний публіцист і літератор. З липня 1906 р. він знову у Києві, працює секретарем газети «Рада», потім завідувачем театральним відділом часопису «Україна», пізніше редагує тижневик «Слово» —надзвичайно гострий і різноплановий, за що неодноразово його притягали до відповідальності.
1-а учениця. 19 лютого 1900 р. під час відзначення в Полтаві Шевченкових роковин доля звела Петлюру з цікавою людиною — ідеологом українського націоналізму, харківським адвокатом — Миколою Міхновським. Того ж року він стає членом РУП. У 1903 році його заарештували як активного члена Чорноморської вільної громади. Після звільнення їде до Києва, потім до Львова, пізніше він працює у Петербурзі і знову у Києві — редагує газети, журнали. У численних публікаціях він закликає співвітчизників до боротьби за соціальне визволення. Після Лютневої революції 1917 р. Петлюра був обраний головою Українського військового комітету західного фронту. Так почалося його сходження до високих військових та державних посад.
Симон Петлюра належав до поміркованих кіл УСДРП. Будучи соціалістом, він передусім обстоював інтереси України. У революцію 1917 р. увійшов послідовним автономістом, палким прихильником перебудови Росії на федеративних засадах, але з часом перейшов на самостійницькі позиції. Найбільш небезпечним ворогом України вважав російський більшовизм, проти якого вів відчайдушну боротьбу. З березня 1917р.— член Української Центральної Ради, з травня 1917 р. — голова Українського військового генерального комітету, з червня — генеральний секретар військових справ. Петлюра зосередив усю владу у своїх руках і невдовзі очолив Директорію (листопад 1918 р.), а також збройні сили У HP.
2-й учень. Симон Васильович з листопада 1920 р. очолив уряд УНР у Польщі. У 1923 р. радянський уряд України зажадав від польських властей видачі Петлюри як ворога трудящих, тому він перебрався до Угорщини, потім до Відня й Женеви, а в 1924 році разом з дружиною Ольгою та донькою Лесею оселився в Парижі. 25 травня 1926 року він був убитий більшовицьким радянським агентом Самуїлом Шварцбартом. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.
2-а учениця. Симон Петлюра відомий не тільки як видатний політик, а також як літературознавець, публіцист, педагог. Багато його статей було опубліковано в газетах і журналах. Значна частина літературного і публіцистичного матеріалу зберігається в бібліотеці ім. С. В. Петлюри у Парижі.
До нашого часу дійшла і педагогічна спадщина С. В. Петлюри, яка лише нещодавно почала вивчатися науковцями. Петлюра вважав, що вільний і всебічний розвиток українського народу мала забезпечити українська державність. У своїх дослідженнях він писав про формування національної свідомості українців, ставив питання про виховання людини, сильної духом, яка вірить в українську державну ідею. Він розробив методичну базу для здійснення виховної роботи серед української громадськості, яка включала такі напрямки:
фізичне виховання населення; спорт у різних його формах; олімпіади;
організація наукових і громадських товариств для плекання воєнної науки;
включення до загальноосвітніх програм певного мінімуму воєнних дисциплін.
Учитель. Отже, почувши повідомлення, яка у вас склалася думка про Симона Васильовича Петлюру?
Учні зазначають, що Симон Петлюра — визначний український громадсько-політичний, державний діяч, публіцист, борець за свободу і незалежність України.
3-я учениця. Радянські історики змальовували образ Петлюри лише чорними фарбами, уміло використовували критику на його адресу Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та інших діячів УНР. Усе це зумовило формування хибного уявлення про діяльність С. В. Петлюри.
III. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Учитель. Давайте порівняємо двох політичних діячів — Володимира Винниченка та Симона Петлюри — за таким планом:
1. Що було спільного між В. Винниченком та Симоном Петлюрою?
2. Які були відмінності?
3. У чому значення діяльності?
1-й учень. Спільне — це мета створення незалежної української держави.
1-а учениця. Політичну діяльність розпочали як члени РУП, яка трансформувалася в УСДРП.
2-й учень. Винниченко та Петлюра — політичні лідери Української революції.
2-а учениця. Обидва брали активну участь у поваленні гетьманського режиму та мали неабиякий літературний талант.
3-й учень. Закінчили свій життєвий шлях в еміграції.
Учитель. Що їх відрізняло?
4-й учень. С. Петлюра — член УСДРП (поміркованої течії), боровся за національні інтереси українського народу. Виступав за створення регулярної армії. Категорично не сприймав радянську владу. Орієнтувався на Антанту, Польщу в боротьбі за інтереси УНР.
3-я учениця. В. Винниченко — член УСДРП (ліве крило), увесь час вагався, намагаючись розв'язувати соціальні та національні завдання. Виступав проти створення регулярної армії. Орієнтувався на союз з більшовиками проти Антанти.
Учитель. Яких помилок, на вашу думку, не можна було припускатися у процесі державотворення?
5-й учень. Україні потрібна була армія, здатна виконувати покладені на неї завдання.
4-а учениця. Особисті суперечки між політичними діячами не повинні заважати спільній справі.
Учитель. У чому полягає значення діяльності Д Винниченка та С Петлюри?
6-й учень. Процес, який відбувався у 1917-1920 pp., став кроком уперед у національному будівництві, бо без цього досвіду не було б подій 1991 р. і незалежності країни.
5-а учениця. Уроки цієї боротьби мають велике значення для сучасного державотворення.
IV. ПІДСУМОК УРОКУ
Учитель. Ким були Симон Петлюра та Володимир Винниченко — героями чи людьми, що мали неабиякі політичні амбіції і боролися за владу, не зупиняючись ні перед чим?
Учні висловлюються з приводу цього питання.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
За запропонованими питаннями та за допомогою пам'ятки щодо створення політичного портрета порівняти діяльність Михайла Грушевського та Миколи Міхновського.

























Немає коментарів:

Дописати коментар